Наш читач уже звик до того, що ПАП «Дзвін» – одне з провідних сільськогосподарських підприємств не тільки Чортківщини, а й Тернопілля. Це – агропідприємство, де є два основні види сільськогосподарської діяльності: тваринництво і рослинництво, та вирощують практично увесь його спектр (зернові, технічні, кормові культури), досягають високих врожаїв, сумлінно платять податки й провадять активну благодійницьку та меценатську діяльність. А недавно опанували і новий вид – видобування і обробіток каменю пісковику. І хоча це наразі ще в процесі становлення, але завод уже нині є одним із найбільш укомплектованих в Україні для його обробки.
І ось ми – в гостях у заслуженого працівника сільського господарства України, депутата Тернопільської обласної ради Василя Градового на території каменярні ПАП «Дзвін», що у Косові, де директор охоче ділиться історією: як, чому і звідки з’явилася ідея опанувати таке, здавалося б, далеке від аграрного бізнесу, ремесло.
– Ще коли пасли дітлахами корів біля хутора Перейма, нам стрічалися велетенські брили червоно-сірого каменю, що виступали з-під землі. Старожили розповідали, що у тому місці за Австрії був кар’єр. Не одна господарська споруда в Скоморошому, Звинячі та інших навколишніх селах збудована з того каменю. Маючи історичну довідку, що з кар’єру Перейма вивозили камінь до Відня і там його обробляли, були глибоко переконані, що він має бути гарної якості. Так виникла ідея, виготовлялися дозвільні документи.
Розраховували на щось невелике, від сили – легалізований кар’єр. Але коли дійшли до породи, зрозуміли, що філософію потрібно докорінно змінювати.
Відвезли зразки каменю в Італію і там за сорока показниками зробили його аналіз. Як результат – він годиться на обробіток для будь-яких виробів з каменю чи будівництва, добре ріжеться, піддається обробці, а після шліфування стає гладким, мов граніт.
Тоді нам із сином (Василь Градовий-молодший – головний модератор ідеї, бо моя схильність більше до рослинництва і тваринництва) прийшла думка щодо будівництва заводу. Маючи кар’єр, за геологічними розвідками якого запасів каменю вистачить мінімум на 150 років, стало зрозуміло, що потрібно вдосконалюватися і модернізувати каменярство. Тільки в комплексі «кар’єр-завод» можна розраховувати на ефективність виробництва.
Два роки тривало будівництво, доставка дороговартісних станків іноземного виробництва, їх налаштування, отримання дозволів тощо. Восени минулого року підприємство стало до ладу. Проте ще сьогодні воно працює лише відсотків на 40-45 своєї потужності. Про нас ще недостатньо знають, знову виникає необхідність, орієнтуючись на потреби замовника, у збільшенні комплектації станків тощо. Тобто наразі йде процес утвердження і розвитку каменярських звершень.
Ми, як на екскурсії, ходимо просторими цехами підприємства, оглядаючи різні величезні механізми, де через гул машин ледь чуємо один одного. Двома потужними кранами – 16-ти і 32-тонним – сюди подаються велетенські брили для первинної обробки. Далі вони йдуть на вторинну.
Василь Степанович вводить у курс справи:
– Ось цей мультидисковий центр NT-100 + SM компанії SIMEC, який має 40 пил, за один проріз рівномірно ріже камінь на гладенькі плити. На 3D станку можна вирізати будь-які фігури, на основі замовлення індивідуальної комп’ютерноі програми. Є й інші станки – для обробки торцевих поверхонь, фрезування, окантовки, різьблення, різки балясин, фаски, «соломки» тощо. Їхній спектр постійно буде доповнюватися. Рідко таке від мене можна почути, але у даному випадку можу ствердити, що з каменю ми можемо зробити для клієнта буквально все. Лиш би у нього були гроші. (Сміється).
Поруч з цехом викладено піддони з готовою продукцією. Тут і плитка тротуарна, облицювальна, підвіконники, всілякі архітектурні елементи – стовпчики, балясини, багети, карнизи, пілястри, плінтуси різних розмірів, товщин і кольорів – червоного, сірого, сіро-червоного. Тобто завод, зі слів директора Василя Градового, орієнтований як на типові запити (плитка, бруківка, бордюри) клієнта, так і на виконання індивідуальних замовлень.
Окрім всього іншого, це і надгробні пам’ятники, ікони, фігури з каменю та ін. Навіть більше – готовий до участі у тендерах масштабних державних проєктів, як-от: реконструкція замків, палаців тощо.
Довго не наважувалися запитати про вартість продукції, щоб не бути ошелешеними відповіддю. Проте хвилювання були даремними, як виявилось, квадратний метр бруківки з каменю завтовшки 5 см сьогодні коштує 380 грн, 4 см – 320. Не наважимось порівняти з бетонною бруківкою, та, напевно, різниця не така уже й велика.
Продовживши думку, наш респондент вбачає перевагу в камені, завдяки чому людина отримує бажану неповторність, природну красу і найголовніше – довговічність. Загальновідомо, що камінь здавна вважається матеріалом преміум-класу.
Усім знайома народна мудрість: «Вода і камінь точить». Чи не вперше в житті на власні очі переконалися у цій істині, коли у багатотонну брилу поволі впивався потужний водяний струмінь (неозброєним оком стрічкова пила абсолютно непомітна – Авт.).
– Це вам не масло, – жартома мовить Василь Степанович, – іноді оператору йде ціла зміна, аби розрізати пісковик, про вік якого, числом із кількістю нулів, сказати важко.
Звернули увагу, що буквально в усіх процесах з обробки каменю не обходиться без води, якою відбувається охолодження породи. Здається, її потреба у незліченній кількості. Однак технологія сучасного виробництва побудована таким чином, що спеціально відведеними каналами використана вода відводиться у відстійники і звідти подається назад. Виходить такий собі замкнутий процес, і для екології – мінімум шкоди.
При в’їзді на територію каменярні завершується облаштування триповерхової контори. На першому поверсі уже практично все готове: офісні приміщення, їдальня, душ, туалет, виставкова зала. Плануються і кімнати для відпочинку, міні-готель.
З часом тут буде оздоблено центральний вхід і огорожа території, довершиться благоустрій тощо. Розширюється також територія під так званий ручний камінь. Матеріальний йтиме на обробіток, а ручний і різні відходи дробитимуться, підуть на підсипку сільських вулиць чи деінде.
Навіть поверхнево ознайомившись зі всією «кухнею» підприємства, прикинувши «на око», які тут вкладено колосальні матеріальні та людські ресурси, розуміємо, що рентабельності слід очікувати не скоро.
– А ми на якісь миттєві дивіденди і не розраховуємо, – каже Василь Степанович. – Будувалося на віки, для майбутніх поколінь. Проте відрадно, що вже сьогодні люди мають роботу: додатково відкрито (разом з кар’єром) тридцять нових робочих місць, а це – тридцять родин тут, у рідних сім’ях, домівках, селах.
– Знаєте, – мовить на завершення нашої зустрічі Василь Градовий, – моя мрія, аби середня зарплата по підприємству «Дзвін» вийшла на рівень, еквівалентний тисячі доларів США. Наразі того ще немає, але думкою, душею, стараннями і працею до цього прагнемо.
Не один десяток літ знаючи Василя Степановича, його невгамовну енергію і цілеспрямованість, абсолютно переконані у скорому досягненні цієї мети.
Нехай так і станеться!
P. S. Наші кореспонденти, побувавши на новозбудованому заводі з обробки каменю пісковику у ПАП «Дзвін», розчули також, що у Білобожниці на часі – зведення «з нуля» потужного елеватора на 140 тисяч тонн зерна із залізничною платформою (а це – більше 30-ти робочих місць), реконструюється тваринницька ферма у Звинячі, споруджується іграшкове містечко для дошкільнят з облаштуванням території за новітніми технологіями у звиняцькому дитсадочку «Дзвіночок» тощо. Проте це вже будуть інші історії…
