Навчительство завжди в авангарді усіх подій.
Засилаємо щирі вітання з професійним святом педагогам, наставникам, усім, хто віддає часточку тепла свого серця підростаючому поколінню, хто допомагає малюкам і юні пірнати в глибини наук, усім причетним до освітянської царини.
Вчитель – це не так професія, як перш за все – покликання душі, це гармонія серця й розуму, а найважливіше – людяність.
Зберегти людське в людині – таке життєве й професійне (два в одному) кредо нашої візаві.
Знайомтесь, Галина Михайлівна ЛЯХОВИЧ – директорка Великочорнокінецької загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів, вчитель вищої категорії, попредметно викладає хімію та біологію. За плечима немало-небагато – 15 років педагогічного стажу, а на посаді директора вже чотири роки. І за ці роки у школі зроблено чимало, аби йти в ногу з часом.
Увага, витримка, послідовність, наполегливість, самовладання є не лише професійно важливими якостями вчителя, а й загалом особистості. Саме такі важелі вдачі притаманні пані Галині, адже знайома з нею не один рік.
У часі спілкування Галина Михайлівна говорила лише про школу. Про те, що педагогічна когорта складається з 19-ти осіб, а школярська – з 141 учня (до якої входять діти і з Малих Чорнокінців, і з Волі Чорнокінецької). Про те, що вдалося зробити капітальний ремонт у багатьох приміщеннях, кабінетах (у системі Нової української школи). Про навчальну й суспільну складові освітянської діяльності; про позашкільну освіту, зокрема – організацію високого національно-патріотичного виховання учнів. Про почуття гордості за випускників школи, які є студентами Київського національного ім. Тараса Шевченка та Львівського національного ім. Івана Франка університетів.
Закцентувала: «За чотири роки очільництва успіхи власне собі приписувати недоречно, бо завжди в усьому допомагають спонсори та громада. Маємо щедрих, доброзичливих і безвідмовних меценатів: директора ПАП «Обрій» Степана Григоровича Данилишина та приватного підприємця Михайла Романовича Пазюка. Тож принагідно висловлюю щиру вдячність усім благодійникам».
А про себе – ні слова, ні навіть натяку, що й свідчить про її велику залюбленість в свою справу з переконанням покликання. Підтверджуючи мовленим: «Давайте поміркуємо над словами Цицерона про те, що, маючи поганих кравців, – не матимемо гарного одягу, поганих пекарів – їстимемо такий-сякий хліб, а якщо матимемо поганих учителів, то не буде в нас майбутнього. Праця вчителя, повірте, не є нелегкою: це відповіді на тисячі «чому», це гори різних книг; це кілометри шляху, пройдені по класній кімнаті, це кілограми зошитів; це радість спілкування з учнями і гіркота свого безсилля в якийсь момент; це нескінченний пошук досконалості в усьому і прагнення дійти до суті. Безумовно, вчитель має бути взірцем у спілкуванні, культурі, в манері поведінки та впевненості своїх дій».
Хтось із поетів сказав, що учитель – актор, але глядачі й слухачі не аплодують йому; він скульптор, але його роботи ніхто не бачить; лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденної наснаги? Тільки в самому собі, у свідомості величі обраної справи.
А ще Галина Михайлівна делікатно замовчила про те, що попри швидкий і невпинний ритм навчительської діяльності активно займається й волонтерською. Це ж саме за її організацією господині Великих Чорнокінців готують для наших вояків на фронт домашні смаколики, поміж яких і до пів сотні відерець з варениками.
Тож невичерпної снаги всім освітянам у щоденному творенні добра, безмірного мистецького таланту в компонуванні найціннішого в житті – Людини з великої літери!
