Газетну рубрику духовного змісту – «Хліб душі» запропонував журналістам районки отець Михайло Ткачук зі Звиняча – вже так років, мабуть, з десять назад. Та тоді, відколи, власне, вона й «ходить» сторінками «Голосу народу». Не раз і він опинявся в центрі газетних публікацій, а тепер, відколи душпастир поєднує служіння Богові та громаді ще й з депутатською роботою у Білобожницькій ОТГ, де очолює комісію з гуманітарних питань, то й поготів. Наразі ж мова – про 100-річчя храму Різдва Пресвятої Богородиці, де отець Михайло служить найдовше зі всіх священників на тій парафії тривалістю в століття – аж 31 рік.
Трохи історії. Церква у с.Звиняч мурована 1921 р. Б. Як засвідчує всезнаюча Вікіпедія, попередницею цього храму була ще давня, прабатьківська дерев’яна однойменна церква, що діяла до 1790 року. А через два роки там було вимурувано церкву Вознесіння Господнього. Та вже 1921-го року той храм розібрано, збудовано новий і повернуто ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. До слова, основою послужив місцевий камінь.
Церква – недавня іменинниця, якій повернуло на 101-у осінь, – велика й простора, як пишається отець-парох, – мов собор. Долею їй було суджено ніколи не зачинятися – навіть в смутні часи атеїстичного мракобісся. «І зі Скоморохів, і з Вербівців, і з Косова сюди люди ходили, словом, з цілої округи», – розповідає отець. Тож і на свій ювілей позаминулого вівторка зібрав храм вірян з різних місць.
Приїхали, наприклад, хористи з Ласківців. А ще – особливий чоловічий хор з вітцівщини отця Михайла – села Чорнолізці Тисменицького району на Івано-Франківщині. Проникаючий в душу духовний спів тих хористів лунав і в Києві, і в монастирі в Маняві, і деінде. А тепер от слухали його, як і низки інших духовних хорів, ці столітні стіни.
Та все то було після урочистого Богослужіння, яке очолив архієрей ПЦУ – єпископ Тернопільський і Теребовлянський Павло (Кравчук) у співслужінні понад двадцяти священників. Чи не найурочистішим моментом стало освячення нового найбільшого дзвону Благовіст завважки пів тонни.
Його попередник, що дістав тріщину, за словами отця, мав на своєму віку аж 170 літ і був «родом» ще зі старої Вознесенської церкви. Інші три дзвони, трохи менші об’ємом і не такі голосисті, як головний, колись були «прописані» в старому костелі. З нагоди храмового ювілею їх поновлено, почищено.
А ще, як і годиться на іменинах, в часі Літургії було багато нагород. З благословення предстоятеля ПЦУ, митрополита Київського і всієї України Епіфанія орденом Святого Миколая Чудотворця нагороджено постійного спонсора й мецената, директора ПАП «Дзвін», чиїм коштом і встановлено новий дзвін (нехай дарує читач за вимушену тавтологію!), Василя Градового.
Митрополичу відзнаку – орден святого рівноапостольного князя Володимира отримав і отець Михайло Ткачук.
– Були й митрополичі Грамоти – братству та сестринству, хористам, окремим, найбільш ревним та старанним, ініціативним парафіянам, жертводавцям храму, – розповідає парох.
І неприховано пишається, що має за честь служити в храмі, де перших два роки служив славетний отець Микола Галущинський – батько знаного в нашому краї педагога, військовика, команданта Легіону УСС Михайла Галущинського та ще чотирьох дітей – цвіту української інтелігенції початку ХХ століття.
І має впевненість, що звиняцька земля народить ще немало славних синів та доньок. Бо те коріння плекають прабатьківська віра та щира любов до отчини.
