Днями соцмережі почали рясніти інформацією, що в селі Білобожниці, що на Чортківщині, під час початку будівництва елеватора виявили досі невідоме поховання. У даній ситуації журналісти Чортків.City вирішили дізнатися фахову думку історика, археолога, дослідника старожитностей та фортифікацій Володимира Добрянського, котрий там перебував під час досліджень разом із членами Львівської громадської організації «Пам'ять».
Історик, археолог, дослідник старожитностей та фортифікацій Володимир Добрянський
- Перш за все, пане Володимире, які таємниці приховує білобожницьке поховання?
- Вивчаючи довідкову, краєзнавчу та наукову літературу, а також кадастрові й картографічні матеріали, встановлено те, що раніше тут розташовувалися сільськогосподарські угіддя, які належали до села Калинівщини. Ці поховання не слід пов’язувати із археологічними культурами минулих періодів. Вони належать до пізнішого часу. Тому, за всіма ознаками їх неможливо прив’язати також до кладовищ, у яких люди поховані від інфекційних хвороб (холера, чума, віспа, тиф), так і до донедавна діючого тубдиспансеру. На цій території, де виявлено поховання, розташовувався комбікормовий комбінат, а в минулому - це були сільськогосподарські угіддя. Також не слід ці захоронення вважати воєнними.
- Чи можливий такий варіант, що похоронені люди стали жертвами масових розстрілів?
- Таке припущення неможливе. За моїми антропологічними обстеженнями, у померлих я не побачив жодних ознак кульових поранень.
- У такому випадку, що спричинило масову загибель осіб?
- Мої антропологічні дослідження визначили, що померлими були грудні діти до 12 місяців, підлітки до 12-14 років та особини вік яких сягав 45-55 і старше років, але людей молодого віку від 20 до 35-40 років було надто мало. Обстежуючи, остеологічний матеріал на кістках померлих, встановлено, що при житті вони хворіли остеохондрозом, артрозом та артритом. Деякі деформації на кістках вказують про те, що дорослі особини при житті займалися важкою фізичною працею. Враховуючи той факт, що могильні камери були одиночними, у деяких з них було розміщено кілька осіб. Це дає підстави вважати, що померлих поховали не одночасно, а з певним інтервалом в часі. Тому, враховуючи такий фактор, що у похованнях домінують діти та дорослі особини, ці факти вказують на те, що їхня смерть могла спричинитися суворими умовами перебування у середовищі, в якому молоді, здорові індивіди вижили в екстремальних умовах. Наголошую, що молодих особин знайдено вкрай мало.
- До якого періоду можна віднести це поховання?
- Його слід віднести до періоду 1939-1941 та з 1944 років, коли наші терени були окуповані комуно-більшовицькою владою. В той час каральна репресивна машина у мирному населенню вбачала лише буржуазних націоналістів, в очах більшовиків вони були куркулями - ворожим елементом комуно-фашистської ідеології.
Через Білобожницю, яка 1958 року була районним центром, проходила залізниця в сторону Чорткова. Енкаведисти, вступивши, на територію західноукраїнських земель, почали здійснювали, як масові розстріли мирного населення, так і депортацію в Сибір. У вщент заповненених товарних вагонах людьми виживав не кожен. На залізничних станціях померлих людей викидали. Для того, щоб замести свої злочини, органи НКВС закопували невинні жертви у віддалених від людського ока місцях. Аналогічну ситуацію маємо й тут.
Станція «Білобожниця» була кінцевою до головної залізничної магістральної станції «Чортків». Тому у пункті цього призначення могли створюватися великі проблеми і незручності, щоб жертви вивантажувати на цій лінії, яка проходила із Заліщик на півдні, Гусятина зі сходу та Бучача через Білобожницю на заході. Тому на багатьох залізничних станціях цих напрямків досі знаходяться таємні поховання злочинів комуністичного режиму, про які ми не знаємо.
- У даній ситуації дивно те, що, ми досі запрошуємо фахівців із Львівщини. Невже на Тернопіллі немає подібних дослідних організацій?
- На жаль, немає. Я завжди говорив, казав, і буду казати: у нас влада ялова, якій до дослідження старожитностей та нашої історії байдуже.
- Чому вам би не взяти ініціативу та створити таку установу?
- Про це я давно думав і були плани, які, на жаль, не можуть бути реалізованими. Для певного кола осіб - моя персона, як більмо в оці. Особисто для мене вивчення, дослідження, збереження старожитностей та історії рідної землі є святим обов’язком й справою всього життя. Тому, за характером - радикал, антиглобаліст та анархіст, не піду на жодну домовленість. Для мене дієвий принцип - бий червоного, щоб побілів, бий білого, щоб почервонів.
