Пан Василь надихається рідною місцевістю - селом Товстим Чортківського району. Каже, де глина, там і є натхнення. Найцінніше для майстра - процес виготовлення.
Джерело: Суспільне Тернопіль, проєкт «Мистецтво жити»
- Гончарство - це мій свідомий вибір, я це любив. У дитинстві спостерігав за місцевими гончарами, як вони працювали з глиною. Захоплено брав у них кусок глини і бавився нею. У той час навіть не здогадувався, що ліпитиму її ціле життя, - ділиться пан Василь.
Щодо сировини для гончарства:
- Ніколи не купував глини. В моєму родинному селі Товстому її є вдосталь. Знаю, де можна її накопати, і знаю як обробити до потрібної якості. Зазвичай сировину визначаю за в'язкістю. Я ще застав той період був свідком, як вони брали коні і троє-п'ятеро їхали по глину. Знаю місця, де вони копали білу і червону глини.
Одного разу мені дуже пощастило. У сусіда копали криницю і вантажівкою вивозили глину і я попросив висипати одну машину на моєму подвір'ї, а іншу - по сусідськи, через дорогу. Весь масив глини я виробив через три-чотири роки.
Щоб не заважати глиною, гончар викупив в одної бабці будинок за двісті доларів і перетворив його на майстерню. Взимку її опалює, і творить.
Якщо кілька днів не попрацюю, то вже щось мені не так - тягне до того.
Умілець передає свої знання та навички внукові, котрий одного разу спробував щось виліпити і тепер каже, що буде приїжджати до дідуся на канікули.
Він дуже сильно любить і поважає місцевість, де живе. До того ж вона його надихає. Раніше працював у Тернопільському художньому фонді, але тягнуло до села, бо глина на місці.
Детальніше - у відеосюжеті від «Суспільне Тернопіль».
