«Не знаємо, де ми були: на небі чи на землі», – сказали посли князю Київської Русі, повернувшись із Константинополя. Там вони побачили незрівнянної краси собор святої Софії. Його велич настільки вразила посланців князя, що за зразком Софії Константинопольської спорудили Софію Київську.
А священник церкви Святої Покрови в Чорткові, побувавши на Різдво Христове за григоріанським календарем в паломницькому турі до столиці Вселенської Патріархії – Константинополя, твердить однозначно: «Ми були на небі». І тут же пояснює: «То не є розділення, що тут ми заземлені, а там вознесені на небо. Кожна Літургія підносить людину до неба, так. Звичайно, що кожен священник, кожна людина, що молиться, відчуває піднесення, Божу благодать. Але там воно особливе».
Паломницький тур на береги Босфору вже не вперше організовує отець Василь Рудніцький з Рівненщини, який часто приїздить до Чорткова разом з прочанами – до церкви Святої Покрови. Цього року тур злучив у спільному намірі понад пів сотні осіб: з Рівного та Львова, Одещини, Хмельниччини та ін., одне слово, з різних куточків України. До того ж, різного віку. І поміж ними – десятеро священників. Було в тому гурті й п’ятеро чортків’ян.
Чи не найбільш захоплено, що й властиво душпастиреві, отець Андрій розповідає про перший день прощі, який вмістив у собі участь в урочистому Богослужінні з нагоди Різдва Христового в резиденції Вселенського Патріарха – соборі Святого Георгія Переможця. Через нездужання Патріарха Варфоломія Богослужіння очолив єпископ Константинопольської Православної Церкви, Митрополит Халкедонський Еммануїл. Тривало воно близько чотирьох годин, проте, каже душпастир, на високій ноті піднесення злетіло, мов одна мить.
«Багато наших паломників посповідалося та приступило до Святого Причастя», – наголошує о. Андрій. І з особливою втіхою виокремлює момент, коли отець Володимир Бачинський, секретар Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ, зробив дарунок від їхньої групи Патріархові Варфоломію, передавши в руки Митрополита Еммануїла. То викладена бурштином картина, що відображає вікопомний момент: вручення Томосу Предстоятелеві Православної Церкви України Епіфанію. Був і особливий дарунок від сивочолого Чорткова – адже о. Левкович долучив до спільного дарунку другий том масштабної праці краєзнавця й журналіста Петра Федоришина «Таємниці скарбів Садовських», що, власне, й розпочинається історією про чортківський храм Святої Покрови. До речі, з підписом Чортківського міського голови Володимира Шматька.
Зустрівшись з паломниками-земляками, учасники туру щиро заколядували українських колядок – «Нова радість стала», «Добрий вечір тобі, пане господарю» і ще, і ще. Звісно, не обійшлось без віншувань – їх припідніс у піднесений гурт наш отець Андрій Левкович.
Та ще й повіншування соковите та пристрасне, всуціль патріотичне, де, зокрема, злинуло:
Вся наша країна Бога прославляє,
Слава Україні! Христос ся Рождає!
Всюди радість, всюди співи – воля воскресає,
Радуйтеся, українці! Христос ся Рождає!
Відео отця Андрія Левковича
А потім, наступних днів, прочани побували у Влахернському храмі Богородиці, збудованому в V столітті спеціально для зберігання найбільших святинь християнського світу – Чесної ризи Богородиці, Її поясу та ікони, написаної апостолом Лукою. Пізніше у Влахернському храмі сталося чудо, відомості про яке були внесені в церковні літописи та календарі. Там священники мали за честь відслужити акафіст до Пресвятої Богородиці, а всі учасники туру отримали унікальну змогу прикластися устами до цілющої святої води з джерела, що наразі залишилося від давньої церкви. Також побували в жіночому монастирі «Живоносне Джерело» – відомому місці паломництва православних християн з усього світу. Там є поховання всіх Константинопольських Патріархів та виписано роки їх служіння у Вселенській Патріархії.
– Об’єми Софіївського собору в Стамбулі просто вражають: його довжина становить 81 метр, ширина – 72, а висота – 55. Діаметр купола – 32 метри. Вмістимість собору – більше 30 тисяч! – захоплено розповідає отець. І додає, що півтора року назад собор знову змінив свій статус на мечеть. Однак там прекрасно збереглися мозаїчні ікони «родом» ще з Х століття, оздоблені позолотою, що справді вражають своєю величчю – як і Софія Велика в цілому.
– Так, ми відвідували не тільки храми, а й історичні місця загалом, – провадить далі отець. – Музеї, мечеті, яких там, як в мусульманській державі, багато. Чимало місць, де жила славна українка Роксолана – спершу наложниця, а згодом – офіційна дружина султана Сулеймана І Пишного, одна з найвпливовіших жінок часу.
І – зупиняється на палаці Топкапи, головному палаці Османської імперії, бо цей комплекс лучить в собі і храм Святої Ірини – найдревнішу святиню Константинополя. До зведення Святої Софії ця церква була головним християнським храмом Константинополя. Колись цей храм був собором Івана Златоустого, де він написав і звершував Літургію. Саме тут у 381 р. проходив Другий Вселенський собор, на якому було 150 отців Церкви, що утверджували Символ Віри – вчення про рівність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином.
– Завершувалась наша подорож круїзом по Босфору, – додає акцентів своїй розповіді духівник. – Там, на яхті, ми виконали Державний славень «Ще не вмерла України…» та духовний гімн «Боже великий, єдиний». Відтак сідали в автобус і вирушали додому.
І насамкінець додає: «Немає такого означення, як «католицьке Різдво» – воно не зовсім доречно вживається. Багато Православних Церков у світі святкують Різдво Христове власне 25 грудня. І це не настільки суттєво – народжується Христос 25 грудня чи 7 січня. Він завжди має народжуватися в нашому серці – ось в чому суть».
