Зізнайтеся щиро: а ви підгодовуєте синичок чи якихось інших пташок зимової пори? Бо наш колега – гуру фотографії на чортківських теренах Орест Лижечка щоранку робить це залюбки. Благо там – в колишньому передмісті Бердо, де мешкає, – справжня оаза природної безпосередності.
– Синиці беруть в мене їжу з рук, – розповідає чоловік. – Ні, вони не цілковито ручні, – наполовину заперечує. – Проте п’ятеро-семеро пташок сміливо хапають їжу і відразу відлітають. А інші, десь до пів ста, дочікуються дуже близько, доки корм для них опиниться в годівничці.
І то все винятково – синички. Для них і лише для них їх «опікун» щодня товче сорок горішків. Раніше, розповідає, давав для підкорму насіння кабачків – споживали залюбки. «А зерна пшениці, – каже, – їдять лише горобці».
І птахи, й будь-яка звірина, звісно ж, відчувають ставлення до них з боку людини: чи то прихильне, чи навпаки. Орест Лижечка, де б не перебував на природі, неодмінно шукає такі контакти, підгодовуючи то синиць, то білок. Тому й не дивно, що коли господарить на своєму обійсті, пташки зграями літають за ним. Зрештою, це й виграшно для фотомитця: яка-не яка час від часу й попозує ось так для світлини.
Ні-ні, це не синичка. А яка пташка? Ну ж бо, назвіть! Чекаємо відповідей!
