Маскувальних сіток для бойових позицій захисників України нині плетуть багато. Тож ця історія – начебто й не виняткова. Проте наскрізь пронизана особливою чуттєвістю, що аж струменить з розповіді викладачки Заводської школи мистецтв Тетяни Витягловської.
– Часто мої юні художники мають «нетерплячку»: «Що завтра будемо малювати?». Тем було багато, готували малюнки до багатьох конкурсів. Та страшне слово «війна» спинило усе, про що мріяв, що планував кожен з нас. Не встигла школа на повну зашуміти дитячими голосами після карантину, як знов стало тихо. Шок… думки... на якийсь час пауза. Та початок минулого тижня в школі мистецтв вніс особливий, незнаний досі присмак у її життєдіяльність – військовий.
Оголошення в групу Заводської громади «Будемо плести сітки!» – і школа загомоніла. «Творчий» штаб запрацював на повну. Поки чоловіки збивали раму для натягування сітки, люди зносили тканину, полотно, простирадла... і сітки. Сітки зносили в основному рибалки. Робота кипіла. Усім процесом заправляла Наталя Винник, очільниця місцевого Пласту.
Сіток бракувало. Аж прибігли хлопчаки 9-10 років, принесли зі стадіону дві сітки з воріт, в які ще тиждень тому закидали м'ячі. Принесли гордовито, з почуттям обов’язку. Один з них зітхнув і так тихо: «Куди тепер летітиме наш м'яч ?..». Нам з Наталею довелось запевнити їх, що сітки будуть, нові, але спершу здобудемо перемогу над ворогом!
Зізнаюсь: це було так чуттєво, щоразу сльози при згадці. Спостерігала за дітьми, як вони плели ці сітки, поряд з дорослими, весь день! Дитячі обличчя, погляди серйозні та зосереджені. Перебирають пальчиками стрічки – чим не творчий процес? Для себе, художника текстилю, назвала це мистецтвом військового текстилю. Хай оберігають наших мужніх воїнів від куль загарбників!
За п’ять днів творчо-військового процесу виготовлено маскувальних сіток близько 200 м, шириною до 2,5 м. Віримо в Перемогу, а як інакше? Ця молодь – гідна зміна в розбудові нашої держави. Слава Україні!
