Її довірливі, напрочуд щирі повідомлення-сповіді в соціальних мережах просто вражають – насамперед своєю простотою та відвертістю. Два роки назад, як тільки світ накрила пандемія коронавірусу, ця діяльна, енергійна та комунікабельна жінка Аня Надкернична (Солтис) жертовно і справді самовіддано ночами шила захисні маски для всіх потребуючих. А нині вона в Києві – гарячій точці доби, куди перебралася чотири місяці тому. І там, поміж повітряними тривогами, обстрілами та тривалими комендантськими годинами, щодня настійно реалізує свою мету: готує смаколики для тероборонців і воїнів ЗСУ та самотужки розносить захисникам.
А вони – щиро дякують незнайомці, залюбки ласують й на якусь мить линуть споминами в дитинство, бо, мовляв, такі домашні пиріжечки смажили для них колись їхні бабусі.
Розпочавши цю благодійну «акцію» ще в перші дні березня, Аня витрачала на продукти власну зарплату. «Першою ластівкою» були штрудлі з яблуками і корицею, смажені домашні котлети та хліб. Але чим далі – у нашої землячки-волонтерки з’явились послідовники! І їх число почало зростати. Тобто жінка стала отримувати допомогу коштами на продукти. І від киян, і багато – від наших земляків-чортків’ян. Тих, що й на місці, тих, хто за кордоном. Перелік імен доволі довгенький: його на прохання Чортків.City подала Аня Надкернична. Це – Інна Смірнова (Чортків), Olia Tcacic (Великобританія, жителька Чорткова), Ірина Лесюк (Чортків), Оля Гбурик (Чортків), Свєта Козак-Палига (США, жителька Чорткова), Tetyana Vereshchatska, Наталія Гринишин (Італія, мама і донька, жителі Чорткова), Світлана Фока (США, жителька Чорткова), Галина Біленька (Чортків), Інна Чернюк (Чортків), Марія Черкасова та Андрій Черкасов (США, жителі Чорткова), Альона Шуткова, Галина Німець, Леся Федорейко, Мар'яна Малихіна (теж чортків'янки), Богдан Чижишин (Чортків), Olga Derii (США).
– Це ті люди, від яких вже надійшли кошти, – розповідає п. Аня. – З-за кордону люди надсилають їх моїй рідній сестрі Олені Гладчук, вона працює адміністратором в ЦНАП Чортківської міської ради. Олена конвертує валюту в гривню і кидає мені на карточку. Ще з понеділка обіцяли мої чортківчани кинути, – додає втішно.
Порівняно з першими днями помітно зріс асортимент пропонованих волонтеркою смаколиків: господиня ще й запікає полядвицю, смажить відбивні, пече слойоні тістечка.
Могла б, каже, й щось більш складне, проте катастрофічно бракує часу: адже все необхідне потрібно купити, доставити додому та ще й устигнути приготувати за екстремальних умов: траплялося, що в будинку, де братова квартира і який перебуває на електропостачанні, не було світла. Ох тоді й затривожилась! Але Господь допоміг – все встигла, доки прибули хлопці за домашніми частунками. Зовсім незнайомі, вони за домовленістю, буває, добираються до Ані по годині-дві. Хтось з них влучно «охрестив» ті страви м’ясним і пиріжковим «раєм». І це зігріває серце жінки та заряджає її, надзвичайно добру господиню, яка понад усе любить готувати, на ще продуктивнішу працю.
«Це, – каже, – не самореклама, а те, як ми, цивільні, можемо допомагати своїй армії, своїм захисникам. Бог настільки добрий до мене, що я майже не втомлююся. Дає сили і терпіння. Дякую всім, з ким співпрацюємо, і низько вклоняюся за те, що довіряєте мені. Все буде Україна!».
Мабуть, це – маленький щоденний подвиг. Це – мужність: і громадянська, й жіноча. Це – позиція: «то є щось неймовірне, розумієте? Нам відкрили кордони в різні країни світу, щоб виїхати, але я нікуди не збираюся, бо живу на рідній землі у найкращій країні світу. Ніде немає таких людей, як в Україні: сильних, мужніх, добрих і борців за волю. Пишаюся кожною людиною, яка боронить свій край». І Києва Аня Надкернична залишати не збирається, бо, каже, як всі почнуть тікати, то перемогу в столиці не буде кому святкувати. Ось так!
