Не секрет, що з самого початку російської агресії, попри шалений опір загарбникам наших військових та цивільного населення, небачених розмірів набрав волонтерський рух – від великого міста до найвіддаленішого села. Один з таких центрів діє при парафії церкви Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії УГКЦ і БСМ «Карітас» у Чорткові, де на початках число містян і вимушених переселенців, які активно включилися у гуманітарну допомогу фронту, сягала понад 400 осіб! Тож одного квітневого дня ми навідалися до них в «гості», аби зсередини побачити все на власні очі.
– Наш волонтерський центр активно включився в роботу з перших днів війни, – розповідає його духівник, настоятель церкви Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії отець Григорій Канак. – Увечері 26-го лютого зібралися і з понеділка наступного дня вже почали працювати. Команда була фактично готовою – при парафії раніше започатковано волонтерський рух «Добро іде далі», яким було влаштовано різні акції – до Дня св. Миколая, Дня Знань і т. д. Залишилося лише переформатувати його діяльність для потреб війни.
– Це основна наша локація – «Витанія», де відбувається приготування готової їжі – вареників, булочок, печива, різних м’ясних страв тощо, – мовить координатор центру Володимир Мацьків. – Протягом дня готуємо, пакуємо, а вночі відправляємо і, скажімо, завтра в обід вантаж буде на місці призначення.
Раніше вареники заливали смальцем, тепер маємо можливість їх вакуумувати, щоб доставити свіжими туди, де потрібно.
На початку приходило багато містян, але з часом вони пішли на роботу і все більше допомагають тимчасові переселенці, які тут мешкають. Крім цього, маємо багато різних точок по місту і району – Біла, Горішня Вигнанка, Лисівці, Оришківці, Гадинківці, Пастуше, Сидорів, Угринь, Скородинці, Майдан, Тудорів, Криволука, Білобожниця, Бичківці, Калинівщина, м. Копичинці волонтерський рух «Спротив» при Нагірянській громаді, до якого входять: Нагірянка, Заболотівка, Ягільниця, Стара Ягільниця, Шульганівка, Мухавка, Улашківці, Сосулівка, Милівці, Капустинці, Росохач, Заболотівка, звідки сюди привозять готову продукцію.
Готову їжу довантажуємо різним крамом, передачами військовим і відправляємо на передову. Основні напрямки – Миколаїв, Харків, Чернігів, Київ, Фастів, тобто скрізь, де нині можуть доїхати водії. З початку війни і до сьогоднішнього дня відправили на схід більше сорока бусів, – каже координатор.
За логістику відповідають, за визначенням пана Володимира, дві жінки «з відкритим серцем», наші лідерки – Галина Мороз і Олена Василевич, котрі з першого дня налагодили різні комунікації. Чіткий облік усього веде молода волонтерка Таня Винничин.
Підходимо до гурту волонтерів, що саме пакують вареники. Знайомимось з однією миловидною пані середніх років. «Мене звати Зоя, я – з Києва, вже місяць тут», – відповідає жінка.
Поруч з нею трудиться пані Юля, з місцевих, з усього видно – в очікуванні поповнення в сім’ї. Попри те, знаходить в собі сили прийти сюди, запропонувати свою допомогу.
У супроводі отця Григорія ми попрямували до другої локації, за яку служать склади біля «Карітасу». Тут зберігається картопля, мука, овочі, крупи, цукор, різна консервація, миючі засоби. Склади постійно наповнюються і в міру накопичення продукцію забирають. «Учора відбуло два буси – на Полтавщину і Київ, днями завантажили один на столичний «Охматдит», – каже пан Володимир. – Люди приносять, хто що може. Ніколи не міг подумати, наскільки сильний патріотизм наших краян!».
Третя і остання локація – склади одягу. Там зараз не так людно, як було в перші дні. Сюди чортків’яни зносять одяг, щоб віддати його переселенцям.
– Нашу діяльність я не називаю роботою, швидше служінням ближньому, – мовить наостанок координатор центру Володимир Мацьків. – І ще, що хотілося б відмітити: ми є духовним центром і вже провели дві зустрічі з вимушеними переселенцями. Чай, печиво, розмови на різні теми. Тобто даємо і «духовну їжу» новоприбулим людям з інших місць України.
Волонтерський рух «Добро іде далі» при парафії церкви Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії УГКЦ і БСМ «Карітас» – лише один з-поміж багатьох на Чортківщині і один з сотень, якщо не тисяч волонтерських центрів у всій Україні, головним завданням яких є допомога українській армії і потерпілим від рук агресора. Хіба такий народ можна перемогти?
