Так лаконічно означив сусідство двох світлин на своїй сторінці в соціальних мережах відомий натепер в духовному світі чоловік – Секретар Митрополії Православної Церкви України у зв’язках з громадськістю Віталій Даньчак. Через повномасштабне вторгнення на територію України російського агресора та наближення його до Києва отець вимушений був на певний час повернутися з сім’єю на свою малу батьківщину – до Чорткова. Тут все й пригадалося, і відродилося в душі.
Фото: зі Facebook-сторінки Віталія Даньчака
Так, на одній з цих світлин, яку легко впізнати за технічними вадами (бо ж 1990-й рік), отець Віталій – ще 10-річний хлопчина, що прислуговував у чортківському храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Поруч – тодішній настоятель храму отець Василь Сенчишин з їмостю Наталією. А ще – ідентична світлина, що відображає тих же осіб, зроблена нещодавно.
Фото: зі Facebook-сторінки Віталія Даньчака
Час, відколи ступив на духовну стезю з твердим переконанням, що ніколи з неї не зверне, отець пригадує особливо щемко та зворушливо.
Фото: зі Facebook-сторінки Віталія Даньчака
– Моєю духовною колискою був храм Успіння Пресвятої Богородиці, – розповідає. – Мене бабуся в десятирічному віці привела до храму Божого і я з першої Літургії почав там прислуговувати. Навчався в Чортківській гімназії ім. Маркіяна Шашкевича і вже в дев’ятому класі, тобто за два роки до здобуття середньої освіти, знав, що вчитимусь на священника. Отак з Божим промислом закінчив Волинську духовну семінарію, потім – Львівську духовну академію. І в 2004-му році почав служити в Києві. А до того служив у Тернополі в кафедральному соборі Різдва Христового.
Отець Віталій Даньчак вперше був представлений читачам Чортків.City три роки назад – в часі отримання від Патріархату Вселенської Православної Церкви Томосу про автокефалію та створення Православної Церкви України. Адже в ті вікопомні миті наш земляк-священнослужитель знаходився обіч визначних духовних достойників часу там, у Константинополі, на берегах Босфору. Отцеві Віталію Даньчаку, мабуть, вже завчасу перстом Божим була приготовлена така місія – стати комунікатором між Вселенською Патріархією та Українською Автокефальною Православною Церквою (де він до початку об’єднавчого процесу займав посаду Секретаря), а відтак – і безпосередню дотичність до всіх кроків того процесу.
Фото: зі Facebook-сторінки Віталія Даньчака
Та й тепер, нинішньої весни, даючи інтерв’ю нашій газеті в часі Великого посту, душпастир долучив слова Предстоятеля ПЦУ – Блаженнішого Митрополита Епіфанія про неодмінний візит до Чорткова на 500-ліття нашого славного міста. Знову отець Віталій мав до виконання приємну для кожного з чортків’ян місію.
Загалом його теперішнє перебування на отчих теренах не минуло безслідно, а увінчалось низкою помітних благочестивістю справ та намірів. До того ж, в духовному тандемі зі своїм наставником відтоді, 32 роки назад. Митрофорний протоієрей Василь Сенчишин нині є настоятелем та будівничим собору Святого Князя Володимира в Чорткові. Собор будується ще від 1994-го року, в одній з найвищих точок міста – величний, мистецьки помітний, аналогів якому, за словами отця Василя, не матиме Тернопільщина. Та головне, звісно, не так стіни Божої домівки, як люди, сама сутність спільноти.
Фото: зі Facebook-сторінки Віталія Даньчака
«Біда єднає… Переселенці з Ізюма, Волновахи, Вугледара беруть необхідні речі, продукти харчування при парафії, – таким коментарем супроводив одну зі світлин на власній сторінці о. Віталій. – Сльози, біль розбитих людських доль, втрачених домівок… Працівники відділу соціального захисту населення направляють до храму для отримання допомоги переміщених осіб».
Фото: зі Facebook-сторінки Віталія Даньчака
Або ще: «Разом з настоятелем парафії Св. Кн. Володимира ПЦУ м. Чорткова прот. Василем Сенчишиним передаємо гуманітарну допомогу нашим славним воїнам. Допомогу отримали ЗСУ, окрема в/ч, а також ДУК, котрі вирушили на захист Києва».
І – ціла низка повідомлень про гуманітарну поміч закладам охорони здоров’я: «Медичні засоби та продукти харчування передали в дитяче відділення Чортківської центральної міської лікарні», «…речі медичного призначення – в акушерське відділення», «…медичні засоби – в інфекційне відділення».
Фото: зі Facebook-сторінки Віталія Даньчака
Сам по собі напрошується висновок: добре, що є такий благодатний засів. Добре, що є такі плідні сходи – завдовжки в понад три десятиліття. Воістину: духовному роду українства нема переводу. Нема і не буде ніколи!
