Гаївки здавна є символом Великодніх свят у нас в Україні. І ця традиція – жива понад всі часи та обставини. Що й підтвердило повідомлення Марії Шеремет – босирівчанки за родом та чернівчанки за місцем проживання, яка, проте, щороку з настанням весни аж до глибокої осені повертається до рідного села.
– А ми у себе в Босирах бавилися гаївки, – щиро поділилася тією втіхою в розмові з Чортків.City п. Марія. І розповіла, як попросила односельців одразу після Літургії в церкві не розходитися по домівках. «Знову Білючка (Білюк – дівоче прізвище Марії Шеремет – Ред.) щось вигадує!» – перемовлялися люди поміж себе, та, в передчутті приємної несподіванки, таки затримались.
Ініціаторка ж запропонувала всім водити гаївки – як колись, як бувало споконвіку, щоб традиція, що від діда-прадіда, не вмерла, не пішла в небуття. Врешті-решт навіть начебто невдоволені спершу буркотуни відклали вбік помічні палиці та забули про болі в колінах. Бо, взявшись за руки, всі гуртом стали в коло. Заспівали воскресну пісню, потому – «Козаку вишила сорочку синьо-жовтим шнурком, щоби його пізнавали між козацьким кулком». І – пішло далі! Віковий ценз селян, що водили гаївки, в межах від 10-ти до 82-х років. Отакої.
Менше, ніж пів ста босирівчан налічується натепер в цьому мальовничому селі. І сумно через це, й гірко – адже багато осель стоять пусткою. Тож такі незрадливі його діти, як п. Марія, прагнуть раз у раз ділитися на увесь навколишній світ принишклими десь на денці душі спогадами. Щоб підтримувати й розпалювати іскру життя у в’янучому рідному гніздечку. Бо Христос Воскрес! Воскресне й Україна та кожна її маленька часточка – кожна-кожнісінька. Неодмінно!
