Власне ця тема виношувалась в думці, можна сказати, тривалий час, хоча вже й була заявлена на свою потенційну присутність в редакційному портфоліо. Однак за різних обставин відсувалася на майбутнє. Та в усьому є Божий промисел: наша бесіда з отцем Ігорем Лесюком – парохом сіл Улашківці та Заболотівка таки сталася справді в оптимальний для цього час.
Найперше – травневої пори: адже це місяць Пресвятої Богородиці, Небесної Матінки всього земного роду. До того ж, в міжчассі від Дня Матері та наступного і вже доволі близького Дня батька. Та ще й – напередодні самісінького Міжнародного дня сім’Ї! Тож коли, скажіть, випадає ще вести мову про духовні, патріотичні начала української родини, як не тепер?
Отець Ігор Лесюк був гостем газетної сторінки для чоловіків і про чоловіків «Четвертий кут» наприкінці червня 2006-го року – власне тоді, коли ця сторінка лиш презентувалася в «Голосі народу». І мав на меті її поблагословити та налаштувати на життя. Пригадується, сама по собі та бесіда перетекла в русло християнських поглядів і засад щодо взаємин між чоловіком та жінкою в родині, суспільстві. Пощастило почути і передати читачам на газетній шпальті чимало цінних порад та настанов. А ще душпастир лаконічно, проте щиро й душевно розповів про свою сім’ю – дружину та двох донечок.
Фото: перефотографоване з газети 2006-го року!
Відтоді минуло майже 16 років. Звісно, змінилося дуже багато. Вже 28 років отець Ігор, син священника, родом з Прикарпаття – краю вічнозелених смерек та бурхливих гірських потоків, служить тут, на тій же парафії. Їмость Наталія тепер викладає християнську етику в Чортківській ЗОШ № 5. Обидві доньки обрали за фах іноземні мови, до декретних відпусток працювали педагогинями, а нині виколисують вже своє насліддя. Отець пишається двома онучками – чотирилітньою Анастасією та молодшою Емілією – тій лише пів року. Таке ім’я, деталізує, в онучки неспроста: адже Емілією звали матір святого Василія. Василиною зовуть молодшу доньку Лесюків, бо й народжена вона на Василія. Їй неодмінно й бачилась присутність тандему цих імен в родині. А старшою Бог поблагословив подружжя отця якраз на Успіння Пресвятої Богородиці, тому й Марічка.
– Постійно перебуваю в пошуку добрих бажань, – жартом відбувається священник на запитання щодо імен його зятів (узагалі він – людина веселої, жартівливої та легкої вдачі). – Щоб загадати щось, досить стати між двома Андріями! – пояснює. Додає, що старший зять працює лісничим в Заліщицькому лісництві, а молодший – у службі судовиконавства в Тернополі.
Фото: з архіву родини Лесюків
Загалом же більш охоче отець веде мову про привілеї української родини загалом. То, вважає, нині є приводом пишатися для нас, галичан. Українська родина, каже, приємно дивує переселенців, які почали переміщатися до тутешніх родин якраз в час Великого посту, своєю справжньою духовністю, молитвою – вранішньою, вечірньою як вдома, так і в церкві. А ще – ставленням до батьків, наставників, старшого покоління, спілкуванням в сім’ях, коли реально проявляється четверта Божа заповідь: «Шануй батька твого й матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі». Наголошує, що це – не його власні умовиводи, такі втішні відгуки випадає чути доволі часто, читати в соціальних мережах.
Фото: з архіву родини Лесюків
– Тепер родину можна оцінювати не тільки за духовним, а й патріотичним началом, – зазначає священник. – От і з мого села батько з сином, хоч в сина народжена дитина, пішли служити до війська і сповняти свій обов’язок по захисту України. І таких сімей є дуже багато. Вони є прикладом споконвічної жертовності до своєї землі та роду.
Сходимося в думці, що в нашого народу це – в генах. І тут отець дуже-дуже вдало наводить слова генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича: «Ми боремося не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!». Як же співзвучні вони часові! І як достоту вони пояснюють, чому нині чиїсь батьки, сини, дідусі пішли воювати.
Особливо помітна спадкоємність жертовності за волю України в родинах, де цілі покоління пов’язані горнилом національно-визвольної боротьби – той незборимий дух бурлить в жилах нащадків. «Як-от в отця Володимира Заболотного, мати якого, світлої пам’яті легендарна медсестра УПА Марія Заболотна, повсякчас простежується присутність того духу, виливаючись в гучне, добірне слово з його вуст, що западає в людські душі», – наводить приклад душпастир.
– Це від Бога, – стверджує отець Ігор. – Богом посаджене, а вирощене нами, коли ми над цим розважаємо, думаємо, віддаємо перевагу привілеям, цінностям, відкидаючи буденне, а залишаючи найбільш вартісне. Тому й пишаємось такими сім’ями.
Отець Лесюк переконаний, що інститут сім’ї наразі потребує того, щоб про нього багато говорити. Адже відчутно бракує відповідальності між людьми, між молоддю – в материнстві, любові. «Хочуть, щоб все було легко, щоб вистачало часу на все, але не на сім’ю, – висловлює жаль духівник. – Це є дуже велика школа життя, – моменти, які зараз переживаємо, – провадить далі. – На кожне покоління випадає якийсь виклик часу. Це є такий досвід, щоб людей трохи приземлювати, схиляти, примушувати мислити раціонально і молитися. Якраз тоді людина приходить до Бога».
Сім’я ж, на його думку, є однією з інституцій, створених Богом, яку не заперечиш, проти якої не виступиш, без якої неможливе існування життя, неможливо, щоб дитинка виросла, виховалась і стала людиною. Бо лише в сім’ї людина набуває правильного значення. Здійснює отой доленосний крок від роду до народу.
Між тим, знаєте, що ще примітне? Отець Ігор з їмостю Наталією ще й одружилися 15 травня, в Міжнародний день сім’ї – 29 років тому. Мабуть, це – теж перст Божий. Може, через це й струменить така позитивна енергетика від ось цих просякнутих духовністю родинних світлин. Відчуваєте?
