Колись у непопулярні нині «совкові» часи було модним гасло, яким возвеличували людей праці: «З одного металу ллють медаль за бій і медаль за труд». Тобто, мається на увазі, що кожен на своєму місці має сумлінно виконувати свою роботу. Як, приміром, керівник приватного агропромислового підприємства «Нічлава» Володимир ЗАЛІЩУК, котрий днями отримав з рук начальника обласної військової адміністрації Володимира Труша нагрудний знак «Заслужений працівник сільського господарства України», з чим його і вітаємо.
Президентський указ про присвоєння йому цього високого звання підписано ще в грудні минулого року, однак через воєнний стан вручення відзнаки довелося відкласти на пізніші часи. Тож що для нього означає ця нагорода – щонайперше поцікавилися ми у Володимира Васильовича в часі відвідин нашої редакції.
– Вважаю це вінцем своєї багаторічної праці в аграрному секторі, в якому пройшов трудовий шлях від найнижчого щабля до керівника господарства.
Прийшовши у сільське господарство одразу після закінчення школи у 1983 р., працював різноробочим – на тракторній бригаді, жнивах тощо. За направленням від колгоспу вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, де навчався п’ять років за спеціальністю «агрономія», плюс два роки служби в армії. Опісля повернувся у рідне село.
Працював агрономом із захисту рослин, бригадиром рільничої бригади за сумісництвом. Потім – агрономом з насінництва, головним агрономом, і вже напередодні реформування призначили головою колгоспу.
– Як тоді, на рубежі двотисячних, проходив болісний процес реформування – пригадаєте?
– Різні були думки. Велася мова про доцільність ТОВ, де буде більше співвласників. Врешті-решт зійшлися на думці зберегти цілісним господарство, керівництво яким сільчани довірили мені. Так і сталося: до сьогоднішнього дня воно збереглося в тодішніх межах, навіть дещо розширилося.
На той час ми мали 700 га землі – лише в Колиндянах. Згодом доєдналися Давидківці, частково Малі Чорнокінці, і нині ПАП «Нічлава» має в обробітку 1100 га ріллі.
Зрозуміло, понад двадцять років тому воно було не таким, як сьогодні. Кожен рік стараємося, щоб люди мали роботу і відповідну зарплату, щоб пайовики отримували гідний пай. Суттєво оновлено машинно-тракторний парк. Нові сучасні трактори, сівалки, обприскувачі, ґрунтообробна техніка тощо. Щороку є зміни і прагнемо триматися на рівні з більш потужними господарствами.
Звичайно, у цьому заслуга всього колективу агропідприємства «Нічлава»: як тих, хто нині трудиться, і хто вже на заслуженому відпочинку.
– В умовах воєнного часу багато говорилося про необхідність змін в структурі посівних площ. Як на це відреагувало ПАП «Нічлава»?
– Мусили змінювати і ми, адже «на кону» – продовольча безпека держави. Посіяли гречку – культуру, яку дещо призабули. Всього 15 га, дороге насіння, але наступного року посіємо більше, бо матимемо своє. Ну і, звичайно, під зернові відвели більші площі. Хоча вони не у найкращому стані, але дав Бог дощу, який дасть змогу дещо поправити ситуацію. Рік важкий. Давно не було такого бездощового травня.
– У продовження вищемовленого, яку допомогу надає господарство фронту?
– З першого дня нападу росії на Україну разом з керівництвом громади, району працюємо на перемогу. Господарство підключається до вирішення будь-якого проблемного питання. Допомагаємо, чим можемо: пальним, продуктами, у придбанні військової амуніції тощо. Це навіть не обговорюється…
– Насамкінець, Володимире Васильовичу, які Вас сповнювали думки у момент вручення нагороди?
– Які можуть бути думки?.. Ніхто не міг уявити, що таке може бути в ХХІ столітті. Люди мирно трудилися, а тут на нашу землю напав російський агресор. Звичайно, війна усіх нас гнітить. Тому від нагороди ніякої святковості не відчуваю. Гине молоде покоління – це просто жах!
Слава Богу, ми маємо можливість сіяти, за місяць-півтора будемо збирати новий урожай. Всіма силами мусимо допомагати тут, в тилу. Є проблеми зі збутом продукції – порти заблоковані, впала ціна на зернові. А податки платити треба, людям зарплату тощо. Війна позначилася на всьому. Попри те – працюємо, рук не опускаємо. Кожен на своєму місці повинен виконувати свою ділянку роботи. Час важкий. Війна…
