Останніх кілька років колишній довголітній фотокор Чортківської районки Ігор Бандрівчак працює на громадських засадах спеціальним кореспондентом «Голосу народу» та сайту Чортків.City в Сполучених Штатах Америки. Готує гарячі репортажі з найбільш помітних місць та подій, спричинених актуалітикою сьогодення, а зачасту ще й підказує теми, що виникають на безпосередньому стику інтересів заокеанської спільноти з Чортківщиною, українцями та Україною загалом.
Цьогоріч, коли росія вдалася до спроби повномасштабного вторгнення на територію України і війна, що триває від 2014 року, по суті, увійшла в нову фазу, публікацій від нашого спецкора в США побільшало. Фото, відео: то з Мангеттена – історичного ядра одного з найбільших міст світу, то з Таймс-Скверу, де багатонаціональне представництво Америки многоголосо скандує: «Ні – війні!». Відтак – репортаж про справді історичну подію: підняття українського прапора в Нью-Йорку, де він майорітиме аж до нашої остаточної перемоги, за ініціативи та участі дипломатів провідних держав світу.
Отоді-то й з’явилось в редакційному портфоліо перше спільне фото нашого колеги поруч з Генеральним консулом України в Нью-Йорку Олексієм Голубовим. Погодьмося: адже ще й як презентабельно бачити спецкора, здавалось би, провінційного видання (бо ж – районна газета)в тандемі з представником українського дипломатичного корпусу в одній з наймогутніших світових держав. Це не просто привід пишатися, це – ще й дуууже круто та солідно!
Згодом в плині подій (а такі акції тривають у Нью-Йорку постійно) картинка змінилася вже на літню: консул знову обіруч з нашим повпредом!
Виявилось, Ігор Бандрівчак знайомий з п. Голубовим з часу останніх в часі президентських виборів в Україні, тобто впродовж трьох років. Познайомились в консульстві України, де кореспондент був акредитований до участі у висвітленні ходу виборів Президента України серед виборців з місцезнаходженням у США. Потім – найпомітніші українсько-американські національно-культурні події. Зокрема – коли відомий шеф-кухар Євген Клопотенко разом з дипломатами готував український борщ, аби захистити його задля внесення до переліку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Або ж – візит до США української виконавиці Оксани Мухи з метою захистити важливість збереження рідної пісні. І ще, і ще…
– Пан Олексій – дуже проста і доступна людина, без будь-яких «понтів», – розповідає наш спецкор. – Надзвичайно комунікабельний, товариський, без жодної пихи. З тієї категорії людей, які зазвичай володіють даром об’єднувати навколо себе. По-моєму, з такими якостями людина має народитися, вони аж ніяк не набуті. Їх треба отримати в ранньому дитинстві чи й не з молоком матері.
Пригадує, як одного разу консул, отримавши на свій емейл надіслані фото з якоїсь там події, гречно вибачався, що не подякував одразу: «Дякую сердечно за фантастичну оперативність, шановний пане Ігорю! Соррі, відразу не відповів – багато всього на неділю навалилось… Гарного Вам дня, на зв’язку. З повагою – Олексій».
Взагалі-то Ігор приятельськими його стосунки з консулом не вважає – переконаний, що вони, мабуть, просто ділові. Пояснює: в Америці на приятелювання потрібно значно більше. Бо то – країна, де мало відпочивають і значно більше працюють. Тобто, нема часу на приватність. Та чомусь хочеться думати інакше. Можливо, насамперед тому, що це приємно: адже не кожен кореспондент навіть більш статечного видання на широкій нозі з такою особистістю. А може, через те, що в нашій уяві якось не дуже «в’яжеться» такий момент? Бо живемо ми, на жаль, за трохи іншими стандартами, коли посада часто-густо неодмінно передбачає і зверхність, й погорду, і необхідну, здавалось би, дистанцію. Ну, щоб не за панібрата з кожним, мовляв… Хоча І.Бандрівчак переконує, що в Штатах подібне сприймається значно простіше – інший менталітет.
Мабуть, Україні лиш належить стати такою ж цивілізованою. Дотягнутися, дорости до потрібного рівня. Можливо, й поминувши горнило нинішньої страшної війни, очистившись від накипу та шуму. І ми неодмінно станемо такими.
Фото з архіву Ігоря Бандрівчака
