Ще в лютому на Facebook-сторінці отця Любомира Фінковського, що має парафію в селах Калинівщина і Семаківці, почали з’являтися світлини, на яких – павліни та неймовірної краси декоративні голуби.
Фото: зі Facebook-сторінки Любомира Фінковського
А оце ось недавно додалося ще одне промовисте фото з підписом: «Дякувати Богу, маю поповнення». І там, як вдалося з’ясувати з подальшої розмови, – новонароджений ослик.
Фото: зі Facebook-сторінки Любомира Фінковського
– У мене є пара: ослик Боро, якого якось викупив аж біля Ворохти, та осличка Мушка, – розповідає отець. – Це і є їхнє потомство.
Виявляється, малий ослик наразі ще не має імені, народився 8 червня. Господар охоче ділиться враженнями від спілкування та догляду за цим волохатим сімейством. Батьки є батьки: осличка-мати досі не дуже-то й підпускає о. Любомира до свого синочка. Всіляко відтягує, відкидає малого від господаря. Начебто захищає (що взагалі-то цілком природно), а трохи ревнує. «Хочу зробити його ручним, – ділиться спостереженнями священник. – Та в неї спрацьовує материнський інстинкт на захист свого дитяти. Але вже потроху звикає».
Виявляється і ослик-батько також демонстрував свій норов – особливо в перші дні. Тікав від потомства з матір’ю, ховався на подвір’ї. «Мабуть, не хотів повірити, що став татом, – жартує отець Любомир. І тут же вдається до аналогії: – Як це буває в деяких чоловіків: вони всього хочуть, та, щойно почувши про наслідки, кажуть, що до цього не готові. Це – природа».
Виявляється, осличка-мати вміло «підправила» ситуацію, давши нерадивому батькові доброго прочухана. Тож Боро вже мовчить, не обурюється, натомість дозволяє малому підходити до себе.
Принагідно господар додає трохи скрушно, що внаслідок браку вологи цієї весни заготував недостатньо сіна. Тож доведеться ще добряче подбати, як забезпечити своє волохате сімейство кормом. А загалом йому довелося трохи зменшити поголів’я – через хворобу взимку, щоб мати менше навантаження.
Щодо майбутніх планів влаштування розваг для дітвори, про що ми вже писали в кількох публікаціях впродовж останніх в часі декількох років, то отець Фінковський переконаний: плани не міняються. Звісно, тепер і час не той, та й перспективи не райдужні – адже все потребує фінансового підкріплення. «Але я вірю: Бог допоможе, ми переможемо ворога і все відновимо. Потрібен час і ще би трохи однодумців, їх поки що мало», – додає.
А ще втішно повідомляє, що практично кожного дня на його садибі бувають діти і з Білобожниці, й місцеві – калинівщицькі, з батьками приходять. Хтось хоче біля павлінів, на фоні їхніх пишних розпущених хвостів сфотографуватися. А хтось приводить малят, щоб просто помилувалися зразками живої природи – адже до зоопарків далеко.
Одне слово, подивитися там є на що та відтанути душею в наш скрутний час. Тож, мабуть, варто буде в перспективі зробити цікавезний фоторепортаж з тієї оази втіхи та живильної доброти.
