У перший день липня відразу у двох агропідприємствах Чортківського району (мова про його колишні межі) – «Паросток» і «Нічлава» приступили до обмолоту озимого ячменю, що дало початок жнивної кампанії у нашому краї – першої в умовах загарбницької війни, яку розв’язала путінська росія проти нашої мирної країни. Війни не лишень за територію, а й, як ми уже знаємо, за хліб…
«Разом зі своїм сусідом по полях, директором ПАП «Паросток» Євгеном Михайловичем Шкабарем, домовилися виїхати в поле – він собі, а я собі – подивитися, чи вже дозрів ячмінь, – каже керівник «Нічлави» Володимир Заліщук. – Вологомір вказував на вологість 10 відсотків. Обмінялися приладами – може, якийсь «бреше». Ситуація аналогічна. Тож і пустили одразу комбайни в поле. Чого чекати, поки почне сипатися? А як пройде злива з градом, що прогнозують найближчими днями?».
Наступного дня наші кореспонденти побували в гостях у Заліщука.
В мальовничій місцині, з видолинком, що зветься «Слобідка біля лісу», колоситься «гостровусий» сортовий ячмінь «Луран», якого залишилося в полі на момент нашого візиту менше половини.
– Всього 50 га посіяли. Наразі дає по 55 ц з гектара. У попередні роки бувало й більше. Дощів цьогоріч перепадало негусто. Та й земля тут не дуже – глинка, як і майже скрізь у давидківській зоні, де найгірші ґрунти в районі. Через це і в колгоспні часи тут активно розвивали вівчарство. Побоююся, що загальна врожайність буде значно нижчою, як почне молотити комбайн попід лісом, – мовить Володимир Васильович. (Мов у воду дивився досвідчений аграрій: коли була обмолочена вся площа, середня врожайність впала до 50 ц/га).
Поки ведемо бесіду, комбайн уже «намотував» чергове коло. За його штурвалом – досвідчений комбайнер Ігор Омелянович Щур. У сільське господарство прийшов ще, як він висловився, «пацаном» у далекому 1987 році. Закордонною сучасною технікою чоловік задоволений, практично не ламається. Уже шостий сезон пішов, як йому довірили новенький «New Holland». Зі слів Володимира Заліщука, на комбайні чоловік з першого дня жнив й аж до пізньої осені, поки останній качан кукурудзи не ляже у бункер.
«Наразі «голландець» – єдиний комбайн у «Нічлаві», цьогоріч хотіли придбати ще один, – ділиться планами директор підприємства, – але у зв’язку з ситуацією в країні довелося відмовитися від цієї ідеї. Зараз – головне зібрати хліб, а потім уже думати про все інше».
З поля зерно на тік доставляється трьома самоскидами, щоб комбайн не простоював: звідси є що їхати до Колиндян. Саме нагодився «ЗиЛом» Іван Фичак, що підставив кузов вантажівки під широкий шнек комбайна, з якого посипався новий урожай-2022. З понеділка зерно піде на аналізи. «За натуральними показниками й вмістом білка мав би зійти за пивоварний», – сподівається Володимир Заліщук.
На видноколі стоїть потужний трактор з цистерною. На варту зранку заступив Михайло Стець – механізатор з 40-річним стажем. «Практикуємо так щороку, – каже Володимир Васильович. – Ємність з водою і вогнегасники мають бути на жнивному полі обов’язково! Цьогоріч будемо чергувати й вночі, щоб не було якихось провокацій. Дозріває хліб, стоїть спекотна погода. Час нині складний...».
Цікавимось у нашого співбесідника, які найбільш вдалі роки були у сільському господарстві за його більш як двадцятирічну практику на посаді керівника господарства. Відповідає, що десь з 2015 р. стабілізувався ринок сільгосппродукції. Однак війна в Україні торкнулася цілого світу. Ба більше: існує загроза голоду у багатьох країнах Африки та Азії, які купували в України хліб. Порти закриті, ще з минулого року на складах в аграріїв тисячі тонн хліба.
«Здавалося б, жнива – вінець хліборобської праці! Тільки б радіти! Та на душі неспокійно, – мовить наостанок Володимир Васильович. – Війна всіх гнітить. Хлопці воюють. Їм там, на фронті, найважче, а ми тут тримаємо продовольчий фронт, намагаємося зібрати врожай вчасно і без втрат. Надіємося з Божою поміччю закінчити війну й назавжди прогнати ворога з нашої землі. Усі ми прагнемо, щоб нарешті настав мир і спокій. Гинуть люди. Це найбільша наша біда…».
