Як і кожного року, минулої неділі, 11 вересня біля пам'ятного знака депортації українців у затишному скверику по вулиці Степана Бандери нашого міста зібралися нащадки тих, кого було примусово вивезено з праотчих земель Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя восени 1944-го внаслідок злочинної змови уряду радянської України і Польського комітету національного визволення.
Тоді близько 700 тисяч українців назавжди втратили рідні домівки. Значна частина із них осіла на Чортківщині, своєю самобутньою культурою і звичаями збагативши духовне надбання нашого краю.
Ця трагічна дата, від якої нас уже відділяє 78 років, вшановується на державному рівні. І у наш не менш трагічний час вона набула особливого змісту. Адже злочинець той же, що і майже вісім десятиліть тому. Він і далі намагається окупувати нашу землю, зухвало вторгнувшись на територію суверенної держави 24 лютого ц. р., знищуючи на своєму шляху все українське. Про що не проминули згадати у свої виступах священнослужителі – митрофорний протоієрей Михаїл Левкович (ПЦУ) і протосинкел Бучацької єпархії УГКЦ Володимир Заболотний, відслуживши поминальну панахиду за жертвами політичних репресій.
Про трагічну долю українців Закерзоння слово мовили голова районної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Богдан Дудяк і заступник голови Чортківської районної ради Зоряна Сасанчин. Тужливі пісні лемківського краю виконали юні вокалістки Аліна Кашуба і Зоряна Запухляк.
Під трагічно-монотонний дзвін представники обласної, районної, міської влади, військовослужбовці, діти й онуки депортованих українців поклали до підніжжя пам`ятника квіти і запалили лампадки.
