Плачевним болем вразила село Горішню Вигнанку, що на Чортківщині, звістка про загибель Холодюка Романа.
Журба ступила на поріг кожного дому, полонила кожну родину такого залюбленого в життя села, що завше купається в буйній зелені й цвітінні садів навесні. А тепер… Тепер – дорога сумовито встелена квітами, приспущені українські стяги, а на них – траурна стрічка голосить про втрату вірного сина землі української Романа. Загинув воїн у пекельному бою за волю України.
Холодюк Роман – солдат, водій аеромобільного батальйону військової частини А2120 загинув 14 вересня під час виконання бойового завдання на Донеччині. Отримав вогнепальне осколкове поранення, несумісне з життям. Чоловік з перших днів війни не зміг залишатись осторонь, став добровольцем. Відчуваючи свою необхідність на фронті, поїхав на передову.
Усе село стало навколішки, коли ближче до надвечір’я 22 вересня траурний кортеж наближався до вітцівщини Героя. Туди, де колись звив своє сімейне гніздечко молодий, дружелюбний і працьовитий Роман. Туди, де так з нетерпінням чекали на батька сини-соколята, кохана дружина, люблячі батьки, коли він – патріот України – ще у 2014-у році став у стрій ЗСУ, аби дати гідну відсіч зрадникам-сепаратистам, бойовикам-зайдам…
Біда завжди вривається непередбачувано, неочікувано, зненацька, несучи із собою біль, розпач, сльози. Не плакали – ридали сільчани…
Побивалася, як зранена сива горлиця, припадаючи до труни, в якій уже вічним сном спочив її син, батько – воїн, обвітрений пилом фронтових доріг, стояв у німотному задумі жури… Дружина воїна-Героя, ледь тримаючись на ногах, міцно обіймала вмить осиротілих синочків. І не знаходилось слів для розради…
Проливним дощем ридали й небеса…
23 вересня чин похорону в невеличкій сільській церквиці провадив Преосвященний владика Димитрій Григорак у супроводі священнослужителів різних конфесій.
Військовики, друзі, односельці через усе село на плечах несли труну з тілом Героя Холодюка Романа. Слізно розносився мелос «Плине кача…» військового духового оркестру.
І враз – розступились важкі дощові хмари, із-за них виглянуло сонечко, кинуло золотаве проміння на розлогі поля Горішньої Вигнанки, огорнуло своїм теплом і сільське кладовище… Це явність того, що Небеса вже простелили Герою світлу стежину до Господнього легіону, в який Небесними Янголами-охоронцями вступають загиблі захисники землі української – Воїни Світла.
На кладовищі виструнчилася почесна озброєна військова варта:
потрійний залп во вічну славу Герою Холодюку Роману.
І… підхопив вільний вітер Гімн України:
«…Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду…».
Герої не вмирають! Слава нації!
