Сьогодні, 2 листопада, колись древнє галицьке містечко, а нині село Ягільниця Нагірянської територіальної громади за два дні до 23-річчя свого односельця – командира бойової машини гірсько-штурмової роти військової частини А 3715 старшого солдата Осадчого Дмитра Олександровича віддало останню шану мужньому воїну, чиє молоде життя обірвалося 28 жовтня в боях на Донеччині. Військовослужбовцю, котрий з перших днів війни став на захист Вітчизни від російського окупанта.
Величний храм Вознесіння Ісуса Христа заледве вмістив сільчан та прибулих з поближніх сіл громади на похорон Героя, чин якого провадив владика Бучацький УГКЦ Димитрій Григорак у співслужінні більш як десять священників. Прийшло багато молоді й дітей, адже практично їхній ровесник трагічно відійшов у засвіти, якому б ще жити й жити, будувати своє майбутнє, одружитись, народити дітей. Однак підступний ворог зруйнував плани юнака, як і тисяч-десятків тисяч таких, як він…
Опісля останнього прощання з тілом покійного у храмі траурна колона рушила головною вулицею Ягільниці до кладовища в центрі села. Це – зовсім поруч. Тут, при вході, поруч зі столітніми могилами й схоронили Героя з усіма військовими почестями: Державним Гімном України, почесним салютом тощо. Синьо-жовтий стяг, яким була вкрита труна, як символ держави, котрій вірно і до кінця служив солдат, представник військкомату, ставши на коліно, передав матері загиблого воїна Вікторії Миколаївні.
Гірко плакали люди, що прийшли на похорон, коли військовий духовий оркестр в часі погребіння виконував реквієм «Пливе кача». Мовчки ковтали сльози четверо побратимів, які були пліч-о-пліч з Дмитром з перших днів війни. Усі стояли в глибокій зажурі, допоки не виросла свіжа могила на старому цвинтарі, гуртом підхопивши «Ой у лузі червона калина» у виконанні церковного хору…
