І знову сльози, знову біль… Трагічна звістка – загинув ЛІСОВИЙ Петро – траурною пеленою лягла на Чортківщину.
Довгою була остання дорога воїна Петра до рідного дому села Біла, до вітцівщини, де народився, де зростав і мужнів під батьківською опікою та любов’ю, де знана ним кожна стежина, кожен закуток і пагорбок місцини-вулиці Худибини.
Любив життя і жити так хотів... Та раптом постріл – і його не стало... Загинув захисник землі української 5-го листопада в ході виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району, що на Донеччині, під час ворожого стрілецького вогню окупантів. І лише 13 листопада біля собору Верх. Апп. Петра і Павла зустрів навколішки Чортків загиблого Героя, а відтак і село Біла – бездиханне тіло сина, брата, батька, друга, односельця – воїна Лісового Петра. Вісім діб очікування здалися вічністю…
Служив військовик навідником у роті вогневої підтримки. Ще в 2014 році став до лав ЗСУ учасником АТО, у бою з ворогом отримав важу контузію, тож за станом здоров’я був змушений демобілізуватися. А з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, 25 лютого 2022 року знову став на захист рідної землі.
14 листопада в супроводі священнослужителів різних конфесій чин похорону провадив митрофорний протоієрей о. Богдан Верхомій.
Осіннє сірувате небо мовчазною важкою скорботою нависло над селом… Тужливо скрапував віск зі свіч, дорога встелена квітами, обабіч – много-многолюддя. Навколішки молодь з жовто-блакитними та червоно-чорними знаменами, зійшлися-з’їхалися не лише односельці, а й краяни Чортківщини, щоби уклінно віддати честь Герою і провести його в останню путь.
Як зранена сиза горлиця, побивалась над тілом сина (надійної опори і помічника) сива мати, припадала до труни; заливалася слізьми сестра за рідним братом (який був вірним другом і порадником), ридали діти – синочок Назарко і донечка Віка – за люблячим і турботливим батьком. Де ж віднайти слова для їх розради?.. Господи, дай їм сили пережити це непоправне горе.
Краяли серце звуки «Плине кача…», які тужливо виводив військовий духовий оркестр – туга й біль; проймали до кісток потрійні автоматні залпи – честь, шана і вічна пам'ять Герою. Жоден із присутніх не міг стримати сліз – навіть мужні воїни, які на собі відчули пекельність війни.
Ох, доле-доленько… У 42 роки покинув цей світ, відійшовши у вічність, батько Героя Роман, у 42 – ворожа смертоносна куля обірвала життя і сина-воїна Петра. Одягнувши білосніжні крила янгола, він став у ряди Небесної чоти, щоби з високості захищати рідну землю і рід український.
Низький уклін тобі, Герою, і вічна пам'ять.
