Добігає кінця найбільш трагічний 22-й за ліком рік ХХІ сторіччя. Як для людей старшого покоління сорок перший, так для нас 2022-й насамперед асоціюватиметься з віроломним вторгненням на нашу землю рашистського окупанта, що приніс десятки тисяч смертей і жахливі руйнування квітучих міст і сіл України, горе й сльози багатьом українським родинам. Тож так чи інакше на всі події, що відбувалися в ньому, наклала свій відбиток війна. Однак із часом й до умов життя під завивання сирен і вибухи ракет пристосувалися наші співвітчизники.
У сьогоднішньому числі газети – останньому в році, що минає, – ми спробуємо пригадати, чим закарбувався в пам’яті цей рік для Чортківщини.
1. Січневий омікрон
Два роки людство жило в полоні Covid-19, коли, здавалося, життя на планеті зупинилося. Чимало з нас втратило внаслідок пандемії ХХІ століття своїх рідних і близьких. Більшість сама перехворіла, дехто й двічі. Проте знаходилися скептики, які не вірили в існування нового вбивчого, не баченого досі вірусу.
Кінець січня запам’ятався спалахом чергової хвилі коронавірусної хвороби, а саме – видозміненим штамом Omicron. Знову лік уражених лише на Чортківщині пішов на сотні. На тоді усім здавалося, що нічого більш жахливішого у світі бути не може. Як же ми помилялися…
2. Війна…
День 24 лютого тепер асоціюватиметься саме з цим страшним словом. Хто б міг подумати, що у ХХІ столітті знайдеться хворий безумець, якого підтримає не менш хвора нація, що розпочав криваву бойню в центрі Європи, забравши життя і скалічивши долі мільйонів наших співвітчизників, перетворивши в руїни цілі міста і села! З першого дня широкомасштабного вторгнення до Чортківського військкомату, як і по всій країні, зголосилися сотні добровольців і мобілізованих, аби стати на захист Вітчизни. Саме перші дні стали визначальними. Завдяки мужності та героїзму захисників України ворогу не вдався бліц-криг – захопити столицю країни за два-три дні. Отримавши добряче по зубах, він порачкував назад в свої московські болота. Однак на сході і півдні країни війна ще триває.
3. Твої Герої, Україно!
На превеликий жаль, захист рідної землі нам дається надто дорогою ціною. На початку березня стали приходити трагічні звістки про загиблих на полі бою чортків’ян. Першим у місцевих ЗМІ з’явилося повідомлення про полеглого під Волновахою 28 лютого 45-річного воєнного медика з Гусятина, колишнього головного лікаря Гусятинської райлікарні Андрія Місяця. Це нині бойові втрати сприймаються нами як суха статистика, а тоді кожна смерть відбивалася в серці болісною трагедією… Нині загалом по Чортківському району лік загиблих земляків у війні з рашистами пішов на другу сотню. Лише у Чорткові на Алеї Слави місцевого кладовища покоїться більше десятка наших воїнів…
4. Тримаймо стрій!
З першого дня рашистського вторгнення уся країна стала на захист Вітчизни. Небаченого розмаху набрав волонтерський рух, у тому числі й у Чорткові та в кожному найвіддаленішому селі району. Виготовлення так званого бандерівського смузі, продуктів харчування, збір одягу, медикаментів тощо. Лише при церкві Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії міста Чорткова згуртувалося понад чотириста волонтерів, майже щоденно відправляючи на фронт все необхідне для наших воїнів. Собор Верховних Апостолів Петра і Павла, Чортківська міська рада, гуманітарно-педагогічний коледж стали центрами волонтерського руху в нашому місті.
5. Чортківщина – наш другий дім
Для 13,5 тисячі вимушених переселенців із театру воєнних дій, більшість з котрих уперше опинилися на Тернопіллі, Чортківський край став другою домівкою. Вони уперше відкрили для себе щедрість галицької душі, упевнилися у відсутності міфічних «бандерівців», якими їх лякали не одне десятиліття. Безперечно, це матиме важливе значення для єдності української нації. Однак насамперед потрібно перемогти ворога.
Родина Ященків з Чернігова, що знайшла тимчасовий прихисток в гуртожитку медичного коледжу у перші дні війни
6. Ракетний удар по Чорткову
До суботнього вечора 11 червня ми звиклися з думкою, що війна десь там, далеко. Аж ні, ворог здатен вражати цілі на відстані кількох тисяч кілометрів. Просто Божа ласка, що у грозовий вечір обійшлося без людських жертв, якщо не рахувати 30 поранених чортків’ян. Однак від наслідків, завданих інфраструктурі міста, ми оговтуватимемося ще довго.
7. Мурал на стіні міської бібліотеки
Окрім вище перелічених подій з гірким присмаком, мали ми й більш приємні. Оговтавшись від перших воєнних місяців, люди призвичаїлись жити в умовах постійних повітряних тривог і ракетних ударів. В один із червневих днів на північній стіні публічної міської бібліотеки для дорослих з’явився велетенський мурал, виконаний у 3D форматі, що став однією з візитівок Чорткова.
8. Чортків «У круговерті часу»
Ще одна знакова подія для нашого міста мала місце влітку. Краєзнавець Петро Федоришин презентував третій (заключний) том з історії древнього міста над Серетом. Це унікальне видання, що вже давно нарекли «біблією Чорткова», завдяки якому ми відкрили для себе досі незвідані сторінки нашої історії.
9. Чорткову – 500!
Безперечно, з куди більшим розмахом планувалося відзначення ювілею улюбленого міста – з відновленими дорогами та фасадами будівель, відреставрованим замком, реконструйованою центральною площею, помпезним концертом тощо. На жаль, цим грандіозним планам завадила війна. Втім, відзначення на початку вересня вікопомної дати з часу надання Чорткову магдебурзького права вийшло справді цікавим і по-домашньому родинним. На свято завітали делегації з французького міста Безьє та латвійського Талсі, які цьогоріч стали побратимами Чорткова, надавши в часі війни величезну гуманітарну допомогу. Попри те, найбільш щемно сприймалися вітання з екрана чортківських воїнів, що на передовій протистоять ворогу, котрі обіцяли повернутися з перемогою і тоді як слід разом відсвяткути пів тисячолітній ювілей рідного міста.
10. Холодна осінь 2022-го
Вересень і жовтень виявились найбільш трагічними для Чортківщини. Лише з Чортківського району в старих його межах повернулося «на щиті» двадцятеро мужніх захисників. Двадцять родин осиротіло вмить, втративши батька, сина, чоловіка. І не видно цьому кінця і краю. Ось якою дорогою ціною дається нам наша свобода…
На цій песимістичній ноті не хотілося б закінчувати огляд подій року, що минає. Адже з кожним днем ми стаємо ближчими до нашої Перемоги над окупантами, в яку вносять вагомий вклад тисячі мешканців Чортківщини – як на фронті, так і в тилу. Як, приміром, чортків’янин Віталій Корчинський, котрий першим встановив жовто-блакитний стяг над стелою звільненого міста Лиман на Харківщині.
Віримо, що ця Перемога за підтримки усього цивілізованого світу неодмінно настане у новому 2023 році. Ми обов’язково відбудуємо наші зруйновані, колись квітучі міста і села, й Україна посяде гідне місце в сім’ї вільних демократичних держав Європи, за що нині платить непомірно дорогою ціною.
З Новим роком та Різдвом Христовим!
