Добігає кінця перший тиждень Великого посту в християн східного обряду (у вірних західного обряду він розпочався кількома днями раніше). Проте наша розмова зі священником ПЦУ, парохом громад при храмах Архистратига Михаїла с. Калинівщина та Святої Трійці с. Семаківці, депутатом Білобожницької сільської ради Любомиром ФІнковським відбувалася буквально за два дні напередодні посту. Тож багато що з мовленого душпастирем звучить як попередні настанови. Втім, їх сенс поширюється на весь час тривання посту – сорок днів поспіль. Та ще й як органічно вписується в нинішній ритм життя, зумовлений викликами часу.
Фото: з відкритих джерел
– Отче, погляньмо на цьогорічний Великий піст, так би мовити, крізь призму сьогодення. Це – утримання людини від бажаного, свого роду аскеза, випробування. Нині, в час війни, більшістю з нас звичне чи то приємне для себе і так поставлено на паузу: розваги, споживання святошних страв, самообмеження в спілкуванні з родиною й таке інше. Всі ці чинники до певної міри породжені воєнним станом. Як на таку ситуацію проєктується піст?
– Знаєте, піст – він завжди однаковий. Його не можна поділяти на піст довоєнний або піст під час війни. На жаль, часто чуємо, як люди самі собі створюють нові «чорні п’ятниці» – для того, щоб зробити знижки на товари для продажу. У такий спосіб знецінюється істинна роль Церкви та єдиної направду чорної – Страсної п’ятниці, коли помер Христос. Ви кажете: зараз не святкують. На жаль, святкують! На жаль, діти, молодь ще слухають російську попсу. На жаль, ніхто, поки, не дай, Боже, кожного не торкнеться якась біда, не почне розуміти, яку ціну ми платимо за все: найвищу ціну – ціну життя. Життя цвіту нашої держави – молодих хлопців і дівчат. І ми зараз, на початку Великого посту, повинні ще більше згуртуватися. Якщо я не можу піти на фронт, то можу ще більше поститися для того, щоб Господь дав сили тим, хто воює на передовій. Щоб Господь допоміг переселенцям. Щоб Він допоміг врятувати кожну дитину, яка в цей час буде чимось обмежена. Тому що найбільша благодать – це молитися за когось. Не за себе, не за своїх рідних і близьких, яких ви знаєте. А за тих невідомих, які, можливо, в цей момент зі страху не мають змоги навіть перехреститися, бо бояться за своє життя. І мусять рятуватися. А ми тут, на більш-менш мирній території, повинні ще більше поститися.
– Хотілось би почути з Ваших уст наголос на головні приписи посту – теж в проєкції сьогодення.
– На початку Великого посту ми повинні попросити прощення в Бога. Тому що ця війна чомусь нам дана – на випробування, на розуміння, що ми – українці. Тож повинні говорити українською, співати – українською, слухати – українське. Тоді нас будуть поважати по всьому світу, якщо ми будемо поважати один одного. Якщо я тільки обмежу себе в їжі, ну добре – буду мати струнку фігуру. Але від того моя душа чистішою не стане. Бо це – лише фізіологія, очищення шлунка. Я маю стримуватись у висловах, у веселощах, в розмовах. Я маю поглибити пізнання Бога і глибше пустити Його в своє серце. Для того, щоб Він мені допоміг. Одночасно я менше спілкуюся, менше слухаю щось веселе, більше читаю Святе Писання. Я більше розумію, чому в нас війна і що я особисто зробив для того, щоби допомогти в цій боротьбі. Молитвою, добрим вчинком, сприянням якійсь людині, яка потребує його. Потребуючих зараз дуже багато. Ми всі вміємо хвалитися, піаритися в соціальних мережах. Але дуже часто живемо подвійним життям: показовим для людей і невідомим, таємним для Бога. Ми дуже часто стаємо побожними для показу. А Господь хоче, щоб ми час Великого посту не змарнували.
Фото: з відкритих джерел
– Щоб ми підготувалися тілесно і духовно зустріти Світле Воскресіння Христове якомога більш очищеними від гріхів, адже так?
– Щоб ми очистили свою душу і найперше – знайшли в собі сили прощати, милувати, підтримувати, допомагати, молитися. А для цього треба пройти сорок днів. Не думати, що мені кажуть: Церква дозволяє не постити. Церква нікому такого не каже. У Церкві також є люди, і кожен розуміє на свій розсуд. Кажуть: треба не їсти один одного. Так, але одночасно й обмежувати те, що вимагає Господь заради нас сорок днів посту. А ми протягом сорока днів не можемо утриматися, перепрошую, від пліток, від обсуди, від суперечок, від прокльонів, від матюків. Дуже часто застосовуємо нецензурну лайку. Воїни на передовій – нехай, ми їх можемо зрозуміти: нерви. Там – вогонь, кров, смерть побратимів. Але тут, на мирній території, маємо усвідомити, що так, як ми звертаємось «Господи, помилуй!» і Господь нас чує, так кожен матюк – те саме звернення, але до диявола. Якщо часто це промовляємо, то хто біля нас стоїть, треба думати самим. І потім не варто нарікати, що Бог не дає вам чи вашим дітям доброї долі або подібних речей. Бог дає те, що ми заслужили, і те, що ми в Нього реально випрошуємо, за наші вчинки.
– Прошу отця, бачиться, що домінанта в пості – це молитва: попри певні обмеження, випробування, що він в собі несе. Наше єднання з Богом, наші стосунки з Ним – кожного індивідуально. Так і є?
– Це переміна. Преображення Господнє відбулося в результаті чого? В результаті молитви. Тобто Господь молився – і Він змінився. Якщо ми пройдемо достойно піст, то ми маємо змінитися. Ми повинні пізнати Бога, тобто відкрити своє серце і пізнати Його любов. Ми вміємо в Нього просити, але забуваємо Йому дякувати. Якщо навчимося дякувати, тоді менше нам буде в Нього просити. Тоді будемо відчувати Його біля себе.
Фото: з відкритих джерел
– Чи можна піст поділити умовно в духовному сприйнятті для різних вікових категорій – дітей, підлітків, людей середнього чи похилого віку?
– Якби кожна родина хоча б раз на тиждень спільно читала хоча б одну главу Біблії і разом в цьому розбиралася, тоді б усі родинно розуміли таке сприйняття. А то так виходить: син постить, мати не постить, батько взагалі не постить. Виходить, у кожній сім’ї багато різних думок. А має бути єдність думки. Буває, каже чоловік до жінки: «Ти йди до церкви, помолись ще й за мене, а я не хочу». Але ж чоловік – голова жінки, як Христос – голова Церкви. Тому що по закону Церкви чоловік відповідає спочатку за жінку, потім за дітей, а вже потім – за себе. В часі Великого посту вони повинні згуртовуватися, своїм прикладом показувати дітям, як потрібно поститися. Найперше ми повинні мати любов – як до Бога, так і до ближнього, вміти прощати, знаходити час більше молитися, більше читати, пізнавати і родинами розбиратися у Святому Писанні. Тоді молодь буде в нас і більш духовна, і більш патріотична, і більш милосердна один до одного. А якщо ми будемо милосердні один до одного, то й Господь буде милосердний до нас. Прошу Бога, щоб Господь допоміг нам достойно розпочати Великий піст і з Ласкою Божою разом зі словами «Христос Воскрес! Воскресла Україна!» щоб ми святкували Перемогу і повернення всіх наших воїнів. Щоб кожна мати обняла сина, дружина – чоловіка, а діти – батька або матір. Тоді направду ми будемо веселі і будемо розуміти, що постилися недаремно, що Господь таки нас почув: ми приклалися, ми потрудилися. Дай, Боже, щоб так було.
