Мабуть, якби років двадцять тому вам довелося б побачили на засніженому полі якусь сільськогосподарську техніку, то неабияк були б подивовані: і що вона тут робить? Нині це – не новина. Як і те, що поля обробляють не лише причіпними механізмами, а й дронами, які, не маючи прямого контакту з грунтом, не завдають шкоди посівам. Але про все це – за порядком.
Приватне агропромислове підприємство «Паросток» у селі Шманьківці, яке з часу заснування очолює 59-річний Євген Шкабар, – одне з тих, що розбудувалося практично з нуля. (До речі, саме в ці дні виповнюється 23 роки з часу заснування агрофірми, яке за збігом обставин співпало з днем народження засновника – 13 березня. – Авт.). А починалося все, як розповідав в часі попередньої зустрічі два роки тому Євген Михайлович, зі старенького ЮМЗ з сівалкою й одних мінусів в банку. Було страшно, бо і знань відповідних не було – доти ніколи аграрним бізнесом не займався, і кредити доводилося брати під заставу техніки і навіть власного будинку. Але потихеньку, рік за роком, господарство поступово ставало на ноги і зараз без усілякого пафосу входить до п’ятірки найпотужніших в межах старого Чортківського району і є найбільшим платником податків у Заводській громаді.
«Як вийдеш, бувало, в поле, особливо навесні, яке щойно зазеленіло. Така краса! «Затягує» неймовірно!» – пригадує часи становлення досвідчений аграрій.
Ми застали Євгена Михайловича на подвір’ї господарства – саме споряджали в дорогу чотири багатотонні «DAF» із зерном в Румунію. «Мусимо продавати, бо ж потрібно буде в скорім часі починати сівбу, вносити добрива. Торік швидко вдалося отримати кредити, а нині історія з ними так довго тягнеться, що якщо так піде далі, доведеться відмовлятися», – розпачливо мовить керівник.
Запитуємо, що посіяно і планує сіяти цьогоріч господарство.
«Маємо 400 га озимої пшениці і 280 га озимого ріпаку. Посіви в задовільному стані. Вийшла теплою осінь. Вологи було досить. Навіть пшениця, яку сіяли по соняшнику, встигла гарно розкущитись. Решта площ із загальної по господарству 1680 га буде віддано під яру пшеницю, соняшник, сою, кукурудзу, ячмінь, горох. Цукрових буряків посіємо 100 га. Наразі триває підживлення культур».
Ми попросили відвезти нас в поле, аби на власні очі побачити дещо незвичну картину «зимово-польових» робіт. Потужна директорська Toyota Hillux заввиграшки долала скуті кригою глибокі калюжі і підталі від березневого сонця польові дороги. Розповідає, що придбав її торік в одного знайомого фермера з Мелітополя. Що зміг вивезти з окупації чоловік, те продав, решту техніки і врожай забрали москалі. Мав успішне потужне господарство. Нині воює десь під Бахмутом.
Аж ось і чудернацька техніка, що чимось нагадує велетенського комара. А якщо серйозно – це обприскувач «John Deer» 4730. У нього «розмах крил» – 30 метрів, а база може підніматися майже до 2 м. За його кермом досвідчений механізатор Віталій Кренцік. У господарстві, розповідає, трудиться практично з часу його заснування. Спочатку сезонно, потім – на постійній основі. «Є робота у своєму селі, добре платять. Чого мені ще треба?» – мовить середнього віку чоловік.
Обприскувачем саме підживлювалась площа озимого ріпаку, що деінде пробивався з-під снігової подушки. Але весняне сонце вже зробило свою справу, тож вирішили на цьому наразі завершити.
«Ми дещо змінили технологію – з твердих гранульованих добрив перейшли на так звані «КАСи» – карбідно-аміачну суміш, – пояснює Євген Михайлович. – Вона видається більш ефективною: і втрати азоту менші, і засвоєння грунтом краще, рівномірність внесення теж».
Далі директор повідав невтішну історію, що нині склалася на ринку з міндобривами. «Не розумію, – каже, – формування тієї ціни. На сьогоднішній день склалася історично низька ціна на блакитне паливо в Україні, давно такої не було. Але якщо на газ вона впала ще так раз, то добрива – всього лиш на 30 відсотків. Нині вигідніше з Польщі привезти «КАСи», ніж придбати вітчизняні. Розумію, зараз не до того, але держава мала б якось вплинути на цей процес».
Цікавимось, чи вплинула війна взагалі на аграрний бізнес.
– А на кого вона не вплинула? Спочатку не знали, що робити, куди бігти.
Багато хлопців з села пішли добровольцями на фронт, нині воюють. На щастя, загиблих немає, але є поранені. Чимало сільчан виїхало за кордон. Чи не половина хат нині стоять пусткою. А село наше – невелике…
Щодо допомоги армії... Практично щодня хтось з чимось звертається, – мовить. – Стараємось усім допомогти. Ще у 2014-му році віддав на війну нового «МАЗа», торік – «КамАЗа» з причепом. Нещодавно разом з іншими аграріями вкотре придбали позашляховик. Хлопці саме повертаються, доставивши його на передову, натомість забрали на ремонт інший.
Фото: зі сторінки у Facebook Ореста Мурави
Нині головне – закінчити війну. І навіть якщо мали в планах якийсь розвиток виробництва – зокрема будівництво пташника, пелетної лінії, переробку соняшнику чи сої на олію тощо, щоб отримати додану вартість, відклали ці ідеї до кращих часів…
Вже бесідуючи в затишному офісі директора, помітили в кутку кабінету ще одну чудо-техніку. Ми й раніше були обізнані про те, що ПАП «Паросток» був першим на Чортківщині серед місцевих аграріїв, хто став активно застосовувати безпілотники при обробітку полів. Тож попросили Євгена Михайловича більш детально поділитися інформацією.
«Уже років п’ять-шість користуюся ним, – розповідає. – Якщо раніше, маючи небагато поля, можна було обійти його пішки кілька разів, зараз це нереально. Тим більше, в саму гущу не зайдеш. А так – запустив дрон і бачиш, де пошкоджені посіви гризунами, вражені хворобами, забур’янені чи, можливо, десь потрібно підсіяти або підживити. Щоправда, у зв’язку з воєнним станом торік ним не користувалися. Маємо також два більші безпілотні літальні апарати спеціально для обробітку полів. Тут арифметика проста: коли прорахувати, скільки втрачається на коліях після обприскувачів, на 100-гектарній площі «набігає» цілих чотири гектари. Тобто мінус чотири відсотки врожаю. Тому така техніка швидко окупиться. А в окремих випадках, якщо потрібно, приміром, провести на дозрілому ріпаку або соняшнику перед збиранням десикацію чи фунгіцидну обробку, – взагалі незамінна».
На диво, попри свій далеко не юнацький вік, Євген Михайлович з сучасними технологіями «на ти». І взагалі, з його слів, новаторства у сільському господарстві дають великий плюс.
Скажімо, у нього практично вся сільськогосподарська техніка від провідного американського виробника «John Deer». Директор успішно користується спеціальною програмою JD Link, що контролює всю її роботу. Каже, що з комп’ютера чи смартфона бачить кожен свій трактор чи комбайн: який намолот зерна, його вологість тощо. Навіть можна зайти в налаштування техніки й задати необхідні параметри. Так само на кожному вантажному авто встановлено трекери, за якими видно, де воно перебуває, яке споживання палива тощо. Є й інші програми, що зав’язані на агрономії, бухгалтерії, техніці, і навіть все це об’єднують в єдине ціле. Звичайно, це коштує немалі гроші, проте на цьому нині грунтується точне рільництво.
І ще: сьогодні у всіх на слуху платформа супутникового інтернету Starlink. Загальновідомо, що завдяки Ілону Маску наші хлопці мають можливість максимально точно вражати орків і завжди перебувати на зв'язку з рідними, але тут, у глибокому тилу, сьогодні нам це видається недосяжним космосом. Проте ПАП «Паросток» уже з пів року як користується інтернет-зв’язком від компанії SpaceX. В часи глобальних відключень електроенергії він став просто незамінною річчю.
Наостанок, будучи у Шманьківцях – малій батьківщині Степана Чарнецького, не могли оминути увагою регіональний патріотичний фестиваль «Червона калина», постійним спонсором якого є Є.М.Шкабар. Торік зі зрозумілих причин він не проводився, проте спільними зусиллями із Заводською громадою вдалося відреставрувати пам’ятник автору стрілецького гімну, відновити огорожу, вимостити бруківкою прилеглу територію тощо.
«За останній рік пісня «Ой у лузі червона калина» стала настільки популярною в світі, що після нашої Перемоги, коли фестиваль буде відновлено, слід очікувати напливу поважних гостей», – сміється Євген Михайлович. Тож нехай якнайшвидше настане той омріяний день, який наближають наші мужні воїни і такі, як Євген Шкабар і очолюване ним господарство, тримаючи надійний тил і всіляко допомагаючи фронту. А те, що в скорім часі неодмінно настане мир, нам «сповістив» бузько Артур, що трапився на шляху при поверненні додому. Той самий, що уже десять літ назавжди оселився у цьому відомому на весь світ мальовничому селі, щовесни очікуючи своїх братів з далеких теплих країв. Які, сподіваємось, на своїх крилах принесуть нам омріяну Перемогу!
