Мабуть, дуже доречно говорити про це навесні. Бо ж недарма минулого місяця ця конструкторка одягу, дизайнерка анонсувала в соціальних мережах, що наступний набір до створеної нею спільноти очікується незабаром – власне у весняний час. Погодьмося, є певна символіка в тандемі: весна – жінка – конструювання одягу.
Ось одкровення п. Оксани Пахольчак – львів’янки за народженням і відданої чортків’янки за станом душі. «Моя перша професія за освітою – конструктор одягу. Мене до неї привели драматичні вісімдесяті. Сірість на вулицях та на полицях магазинів. І тут – журнали «Бурда»! Елегантні німкені на бездоганних фото. Напевно, ці сторінки і виховали мій смак, прищепили любов до правильних технологій шиття, сформували в моїй уяві еталон ідеальної посадки виробів. Інститутська програма лягла на підготовлений ґрунт».
Пані Оксана вже купу часу працює у сфері інтер’єрного текстилю, визнавши цей чинник одним з «трьох китів» свого життєвого кредо. Майже вісімнадцять років назад (чим не повноліття?) заснувала в Чорткові салон «Декор». А торішнього листопада разом зі своїм «дітищем» залюбки долучилася до цікавого і надзвичайно потрібного проєкту «Допоможи шторами», що поєднав зусилля 75-ти українських підприємців та бізнесів текстильного сегменту: декораторів, швейні цехи, постачальників тканин, карнизів, фурнітури. «Це безкоштовна допомога родинам, які втратили житло внаслідок воєнних дій, – розповідає. – Всі ми, нашим великим творчим бізнес-колективом, комплектуємо тканинами, відшиваємо, відправляємо готові вироби. Це наші спільні кроки до відбудови України».
Проте в нинішні часи турбулентності, як влучно означує сьогодення ця жінка з активною громадянською позицією, вона відважилась ще й започаткувати заняття у створеній нею «Школі Шиття, Технології та Дизайну». Навіщо? По-перше, щоб не змарнувати власний Божий дар: натомість – передати його далі, навчивши майстерності шиття інших людей, для кого це може стати справою життя. Або палкою пристрастю. Або дохідним хобі. По-друге – щоб вирвати когось з лабет страху, невпевненості в завтрашньому дні, зумовлених війною, що різко денонсує з життям та його цінностями. Щоб дати комусь точку опори.
– Тому що життя людське хоче руху вперед, хоче мріяти, творити і тягнутись до світла, – вважає пані Оксана. – Давно обдумувала: як би це розпочати? «От колись я напишу послідовну програму курсу, і тоді…». «От колись я зніму відеоуроки на три камери, щоб запустити одночасно дистанційну програму, і тоді…». «От колись я зроблю ідеальні фото для цього особливого портфоліо, і тоді…». Ідеально, але ніколи, або неідеально і тепер. Тому саме зараз, у цей розбурханий час, у цих непередбачуваних обставинах я вирішила, що треба щось робити! Зібрати тих, хто щодня вживається в нову реальність і розуміє, що так, як колись, уже не буде. Тих, хто відважиться не відкладати «на потім» маленьку мрію навчитися шити. Тих, хто теж відчуває творчий «тремор», коли тримає в руках цікаву тканину.
І в неї вийшло! Адже зібралися ті, хто справді мріяв створювати особливі речі, залишаючи в них тепло своїх рук і частинку серця. Охочі до пізнання нового учениці разом зі своєю навчителькою на кожному занятті двічі на тиждень настійно та успішно долали крок за кроком, опановуючи ступінь за ступенем.
– Чому я впевнена, що це добра ідея? – у такий спосіб дизайнерка концентрує увагу на поставленому їй запитанні. – Тому, що вже після першого ступеня отримала хороші відгуки. Дівчатам сподобались наші заняття. Навіть ті, хто вміли шити, знайшли для себе щось нове і потрібне, поступово їм вдаються все складніші вироби. Хтось навіть вже мріє про свою маленьку майстерню, щоб займатися шиттям професійно. Інша людина сказала, що в «попередньому» житті навіть би не спробувала шити через постійну зайнятість. А це виявилось таким захоплюючим заняттям.
Тоді, на початках – пів року назад, дефіле відшитих ученицями «Школи…» особливих речей, цінних першим досвідом, було радше мрією – бажаною, далеченькою в часі, що діставала реальні обриси з кожним заняттям. Опановано, як заправляти нитку в швейну машинку, як обметувати припуски оверлоком, будувати викрійку деталей, зметувати і заметувати, підшивати потайним стібком, пришивати замок та оздоблювати його. І ще, і ще… Звісно, починалось з азів, та вже за кілька місяців пішли самостійні вироби. І ось воно – дефіле!
Повірте, так і хочеться відділити в назві «дітища» Оксани Пахольчак лише перші слова – «Школа Шиття». Та врівноважити їх з іншим, співзвучним означенням – школа життя. Не задля красного слівця буде мовлено, проте ось такі спільноти тепер – то також пункти незламності. Осердя нашої нескореності та розвою духу і мрії, жагучого прагнення Перемоги, яку вперто наближаємо кожен на своєму фронті.
Фото зі Facebook-сторінки Оксани Пахольчак
