Час виходу «Вишневих ночей» у прокат – ще 1992 рік. Хтось із журналістів тоді був уже зрілим, хтось – малим, а хтось мав рік-два від роду. Тепер редакція переглянула фільм і ділиться враженнями.
Анна Блаженко: Мені пощастило бути очевидцем зйомок цього фільму…
Любомир Габруський: Ну, не всього ж, звичайно?
Анна: Звісно, не всього – окремих фрагментів! Адже фільм цілковито й не знімався лише в нашому місті – локації були різні. І все ж з-поміж тих, хто на ту пору перебував у Чорткові, не долучився до процесу як не масовки, то хоча б стороннього спостереження, хіба що надто ледачий.
Орест Лижечка: О, я, мабуть, не належу до ледачих, бо приїздив навіть з Тернополя, де тоді працював, і – долучався! Кадром.
Леся Пиняк: Знаєте, я дивилась цей фільм вперше, що й не дивно: адже він «молодший» за мене всього на один рік! Відразу вразило, що якісь незвичні люди ходять вулицями Чорткова. Одягнуті так дивно – а то ж повоєнна мода!
Анна: Так, шарму тієї епохи у фільму справді вистачає!
Тетяна Лякуш: Досі мені, коли бачила цей фільм (а то траплялось не раз), бракувало аудиторії, щоб отак поділитись пережитим.
Любомир: І що найбільше вражає?
Тетяна: Те, що від часу зйомки минуло більше як два з половиною десятка років, а ми все ще юрмимось десь на початках, все ще входимо в розуміння невідворотності кардинальних змін у свідомості щодо справді націоналістичних настроїв. І доки так триватиме?
Орест: Для мене події, передані у «Вишневих ночах», десь близькі по духу і навіть по роду. Мій батько був із репресованих комуно-більшовицькою машиною, тож нам, дітям, іноді щось розповідав пошепки.
Таня Гребеножко: Фільм начебто й суспільно-політичного напрямку…
Любомир: Так, тут виразно домінує патріотика…
Таня: Так, але в той же час так багато лірики…
Анна: Ота щемка і водночас трагічна історія кохання «енкавеесівця» Славка і зв`язкової «Калини» справді змушує «працювати» серце. Думати, аналізувати не отак, з плеча, а дуже чуттєво. Словом, сприймати суспільне через особистісне. Це справді майстерно.
Любомир: Я б додав – дуже професійно. Тут треба віддати належне однойменній повісті Бориса Харчука, яка лягла в основу сценарію.
Тетяна: Знаєте, що найбільше варто поцінувати у «Вишневих ночах»?
Леся: Входження у ту епоху?
Тетяна: Ні, мені бачиться інше.
Любомир: Мабуть, сміливість творців фільму – бо ж незалежної України тоді ще не було. Адже так?
Тетяна: Так! Передусім власне це! Говорити на повний голос про такі речі тоді, ще в 1990 році, коли починалися зйомки, то для цього треба було мати неабияку відвагу. А багатьом з нас її і тепер бракує, хоч державній незалежності України вже 28-й рік. І на сході який рік поспіль триває війна…
Анна: Справді, України на ту пору ще не було. Але в повітрі все відчутніше витав дух свободи і незалежності. Це відчувалося під час народних віче, протестних мітингів, освячення могил борцям за волю України, виспіваних вже не пошепки, а на весь голос національного і духовного гімнів. Дедалі висвічувалися з нашої призабутої або й зовсім прихованої історії нові імен крізь призму незнаних подій…
Любомир: Тому-то для свідомих українців-патріотів, насамперед митців, мабуть, стало за честь покласти в основу сюжету фільму історичні факти збройної боротьби УПА проти гітлерівської Німеччини та сталінської репресивної машини.
Анна: Так, у нас в Галичині та на Волині, де й зродилась Українська Повстанська Армія.
Таня: У фільмі такий близький галичанам антураж щодо сільської хати чи вишитих сорочок, вишиваних рушників на стіні…
Тетяна: Так, і все це безжально бралось на глум нашими «освободітєлямі»! Як і людські долі, як і доля оцієї зв`язкової… Добре, що її кохання розморозило серця «енкавеесівського» лейтенанта, хоча кінець виявився трагічним. Але все ж в підсумку торжествують оптимістичні настрої, бо перемагає утвердження правоти боротьби за своє, рідне…
Любомир: Оце і вражає, завдяки цьому контрасту картина й осідає десь глибоко в серці…
Леся: На мою думку, цей фільм варто подивитися кожному чортків`янину, навіть зовсім юним, тим, хто народився і далеко поза часовими рамками зйомок «Вишневих ночей». Не тільки заради показаної там ідеї, а й заради того, щоб помилуватися вулицями нашого старовинного містечка.
Анна: Так, я теж пристаю на таку думку! Адже оте сокровенне наше так щемко, так доладно припіднесене в кадрі, що мимоволі спонукає до невимовної гордості.
Тетяна: І в цьому також є патріотизм, і це спонукає до патріотизму, може, навіть більше, ніж висловлена високопарними словами ідея.
Любомир: Ось ми й пересвідчились, що сила мистецтва – істинного, справжнього, вона таки незборима.
Орест: Знаєте, цей фільм був однією з перших ластівок, як прийнято казати, справді українського кіно – і за змістом, і за патріотизмом майстерності, я б сказав. Добре, що згодом їх додавалось, хоча й не так чисельно, як хочеться.
Любомир: І щоб у прокаті їх дедалі більшало – для аудиторії різних поколінь.
