Тієї днини майже всі стежки-доріжки в селі вели білобожничан та ще й люд з навколишніх місцин до тамтешнього костелу св. Апп. Петра і Павла на величну духовну подію – дияконські свячення їхнього земляка, семінариста Львівської митрополичої вищої духовної семінарії св. Йосифа Роберто Подольського. Адже цим хлопчиною – загальним улюбленцем ще зі шкільних літ, а тепер вже богопосвяченою особою, там надзвичайно пишаються.
Очолив урочистість, що зібрала чимало духовенства різних релігійних конфесій, та уділив свячення єпископ-емерит Харківсько-Запорізької Дієцезії Мар’ян Бучек. Про це в соціальних мережах повідомила зокрема й Львівська Архідієцезія Римсько-Католицької Церкви в Україні, зробивши наголос на зосереджених у проповіді владики словах про потребу молитви за священників та покликання до священства. «Якщо ми хочемо мати між собою тих, хто допомагатиме дітям і сиротам, жертвам війни, вдовам, хто підтримуватиме на дусі, сповідатиме, уділятиме Таїнства, то маємо молитися про покликання», – мовив єпископ. А ще сконцентрував увагу присутніх на усвідомленні того, що від свячень парафіяльна спільнота та вірні стають родиною богопосвяченої особи, в даному випадку – диякона, властиво – його сім’єю.
Після Літургії слова відбулося довершення обряду дияконських свячень, силою яких семінарист Роберто Подольський був уведений до духовенства не лише Львівської Архідієцезії РКЦ в Україні, а й усієї Вселенської Церкви.
– Дияконат – це є перший ступінь Таїнства Рукоположення, перший ступінь в ієрархії Церкви, – згодом прокоментував цю подію спеціально для Чортків.City настоятель білобожницького костелу, отець-декан РКЦ в Україні Мар’ян Попеляр. – Диякони покликані для служіння як Христос, Який прийшов не для того, щоб Йому служили, а служити іншим. Їх духовна праця призначається для роздавання Святого Причастя, здійснення Таїнства Хрещення, асистування при укладенні Таїнства Подружжя. Їхня особлива мета – служити людям через проголошення Божого Слова.
А ще ксьондз Мар’ян, як духовний батько Роберто, пригадав його настійні, сказати б – уперті кроки самопізнання. Кроки, що починалися від міністранта, до чого він залюбки притягнув ще кількох однолітків, через систематичне читання християнської літератури та семінаристські науки й аж до рукоположення в диякони, коли, лягаючи хрестом, він дістав змогу останньої роздуми. А вже за тим стелиться незворотний шлях цілковитого, відданого служіння Господові. «Мені приємно, що він знає, чого від нього хоче Бог», – розмірковує отець.
Поміж присутніми на ту пору в храмі вчителями й однокласниками нововисвяченого диякона, друзями, сусідами та знайомими, була одна надто помітна своєю значимістю людина, що спонукала хлопчину обрати стежку духовності й віри ледь не з колиски, – його бабуся.
Словом, ще на одну особу, покликану виховувати в нас сумління задля добра та любові до ближнього, захисту справжніх цінностей, на наших теренах тепер побільшало. Дякуймо Богові за це.
Фото Сергія Якубовського, Львівська Архідієцезія РКЦ в Україні
