11 червня назавжди буде закарбовано в історію Чорткова як день, коли рашисти завдали чотири потужних ракетних удари по місту, спричинивши значні руйнування цивільній інфраструктурі. Надзвичайна подія мала місце пізнього вечора, під час сильної грози, саме напередодні Трійці, коли люди готувалися до свят…
Одразу ніхто й не збагнув, що сталося, хибно сприйнявши неймовірної сили вибухи за удари грому. З іншого боку, мабуть, проливний дощ й уберіг чортків’ян від непоправного, адже за сприятливої погоди на цю пору (годинник зафіксував точний приліт ракет – 21:46) могли трапитися випадкові перехожі, бавитися у дворі діти і т. п. Попри те, трьом десяткам мешканців міста все ж довелося звернулися за меддопомогою з різного роду травмами.
Тоді, нагадаємо, створеною спеціальною комісією міськради зафіксовано збитки у понад півсотні об`єктів цивільної інфраструктури: 34 багатоквартирних будинках; 18 об’єктах підприємницької діяльності; 9 приватних помешканнях; 3 навчальних закладах; 4 установах. Загалом 438 квартир зазнали в тій чи іншій мірі пошкоджень. Близько тридцяти припаркованих у дворі автомобілів відновленню не підлягали. В одну мить десятки сімей опинилися без даху над головою.
Фото: Чортківська міська рада
Найбільше постраждали будинки по вулицях Степана Бандери, 62 А, Князя Володимира Великого №№ 3 А, 3 Б і 3 В. Мешканці цих будинків, втративши в одну мить майже все, що нажили роками важкої праці, за невеликим винятком, ще й досі не поспішають повертатися до своїх осель. Хтось воліє це відкласти відновлення до закінчення війни. У когось просто постав психологічний бар`єр, адже, як бачимо, у хворого на голову карлика ракет все ще багато. (Останнім часом у передсмертній агонії він взагалі просто скаженіє). Нашим журналістам вдалося поспілкуватися з двома із них.
Володимир КАПКАН, голова ОСББ будинку по вулиці Ст. Бандери, 62 А:
– Пригадую, йшов сильний дощ. На той момент перебували у квартирі вдвох з дружиною. Спочатку почули сильний гул і майже одразу пролунали вибухи, нас заглушило, скрізь купа скла, мені посікло ноги… Дружина не пам`ятає, як опинилася у ванній…
Вибігли надвір. Там уже вирувала пожежа, пожежних машин, швидких під`їхало багато. Ми стояли, дивилися на те все, змокли до кісток. Потім подалися до тещі, яка мешкає на вул. Січинського. Після того ще декілька разів поверталися на місце, але знову повторялися тривоги, усі кудись бігли…
Щодо наслідків ракетного удару. Найбільшою проблемою нашого будинку стало те, що відійшла на 5 см самонесуча стіна. Проєкт з її відновлення виготовляв забудовник, приїжджали експерти з Тернополя. Коштами допомогли Бучацька єпархія УГКЦ, благодійний фонд Марії Горбаль, міська рада – точно не пам’ятаю, яка загалом вийшла сума. Всі ці кошти перевели на рахунок ОСББ, за які й відновили стіну і дах, а також заїзд, де від вибуху утворилася кількаметрова вирва.
Фото: ГУ Національної поліції у Тернопільській області
Також благодійний фонд «Посмішка ЮА» надав кошти на вікна і вхідні двері, плюс міська рада додала певну суму грошей і єпархія. Протягом тижня часу сюди приходило багато комісій, у складі яких були товарознавці, будівельники тощо. Заходили в кожну квартиру, описували пошкоджене майно. Де зараз ті складені акти – мені невідомо.
Телевізорами, мікрохвилівками, пральними машинами та іншою побутовою технікою допомогли французькі друзі з міста-побратима Чорткова – Безьє. У міськраді, держказначействі надавали допомогу з оформленням різних документів. Боюся щось пропустити, багато чого вже й призабулося.
У нашому будинку всього дев`ять квартир. На відміну від інших, що опинилися поблизу епіцентру вибуху, він був повністю заселений. Наразі у ньому ніхто не проживає Потихеньку тривають відновлювальні роботи. Приміром, у моїй квартирі, хоч вона й знаходиться з протилежного боку, потріскали стіни, стеля, «пішов спати» ламінат, виламано міжкімнатні двері, шафи-купе тощо. Все було нове, зробили добротний ремонт. Зараз все це посічено склом…
Звичайно, хотілося б більшої допомоги з боку держави. Наприклад, за законом ми потрапляємо під категорію допомоги внутрішньо-переміщеним особам. Однак там в дужках прописано конкретно області, Тернопільська серед них не значиться. Судитися з державою ніхто не збирається. Хіба, коли переможемо ворога, можна буде розраховувати на якісь репарації з боку агресора. Чи хоча б взяти розмитнення авто: було б добре, якби нас від цього звільнили, щоб можна купити дешевше. Моя «Шкода» (2006 р. в.) згоріла повністю. Не минуло й півроку, як її придбав. Наразі ходжу пішки, мешкаю у тещі. З ким не розмовляв, усі хочуть повернутися до власних домівок, але…
Наталія ПОРХУН, мешканка будинку по вулиці Князя Володимира Великого, 3 А:
– Наскільки пам`ятаю, бо все було немов в тумані, наступного дня після ракетного удару ніякої допомоги від влади не було: матеріальної чи людським ресурсом. Тоді пройшов сильний дощ, і люди, оперативно самоорганізувавшись, стали забивати вікна поліетиленовою плівкою. Опісля міський голова Володимир Шматько повідомив на зустрічі з потерпілими мешканцями, що вони порахують, яка в середньому вартість одного вікна – вийшло у межах двох тисяч гривень. Також він зазначив, що домовився з БФ «Посмішка ЮА», аби нам, як і внутрішньо-переміщеним особам, виплатили одноразово по 2,2 тис. грн за три місяці на людину. Тобто на нас двох з донькою вийшло 13,2 тис. грн. Плюс до цього міськрада ще додала 8 тисяч. Це і було компенсацією за вікна. Насправді цієї суми нам не вистачило, плюс підвіконники, відкоси довелося робити за свій кошт, вхідні двері замінити. Хоча обіцяли, що за них також буде якась компенсація. Пізніше зателефонували з «Епіцентру» – подарували сертифікат на 3 тис. грн, на які кожен міг вибрати, що йому потрібно. Крім цього, у міськраді повідомили, що проситимуть допомогу у французьких партнерів. Відповідно складали списки, у кого що пошкоджено. Мені дістався телевізор і порохотяг.
Зауважу, що найперше здавали кошти на перекриття даху будинку. У під`їзді також поміняно вікна і вхідні двері за рахунок благодійного фонду Марії Горбаль, ремонт проводили за свій кошт. Про компенсацію за автомобілі так і сказали – забудьте! Це стало ще одним шоком для багатьох власників авто, у кого вони були пошкоджені (у пані Наталі повністю знищено автомобіль, якого вона придбала кілька місяців перед тим – Авт.)… Було психологічно важко, оскільки розумієш, що тобі насправді ніхто нічим не допоможе, окрім друзів, родичів, колег по роботі. Вони першими прийшли на допомогу, організували збір коштів. Це і стало поштовхом до того, що потрібно рухатися далі і не опускати руки…
Сьогодні, 11 червня, як і рік тому, за вікном знову ллє дощ. Так само вже одного разу оголошувалася повітряна тривога. На щастя, обійшлося. Як і рік тому, все ще триває війна, якій наразі не видно кінця і краю. Однак за цей рік ми стали ще більш впевненішими у власних силах завдяки нашим доблесним Збройним Силам, які звільнили від ворога значну частину окупованих територій. І головне – ми стали на один на рік ближчими до нашої Перемоги!
