Другий рік триває кровопролитна війна з росією (точніше, її активна фаза, викликана відкритим рашистським вторгненням і окупацією значної частини України; насправді вона точиться уже довгих дев’ять літ). Здавалося, життя в країні завмерло, як, зрештою, перед тим внаслідок пандемії ковіду. Мабуть, у багатьох вітчизняних галузях людської життєдіяльності здебільшого так і сталося. Однак це не стосується аграрного сектора економіки, який на зупинку немає права. Якщо це станеться – тоді справді прийде кінець.
Днями ми побували в одному з провідних господарств Чортківщини – приватному агропромисловому підприємстві «Довіра», яке очолює молодий амбітний керівник Олег Іванович Войцишин. Успадкувавши від свого батька – заслуженого працівника сільського господарства України, знаного в краї аграрія, світлої пам’яті Войцишина Івана Адольфовича потужну господарку, він не тільки зумів її втримати «на плаву» у складні ковідні й нинішні воєнні часи, а й підняти її на куди вищий рівень.
Напевне, увесь секрет у тому магічному слові «довіра» – цікавимось у нашого співрозмовника.
– Мабуть. Довіра не тільки пайовиків до господарства і навпаки, а й партнерів по бізнесу. Скажімо, я можу придбати дороговартісний сучасний комбайн, який коштує не один мільйон гривень, лишень під чесне слово. І таких прикладів можна навести багато… Зі свого боку можу запевнити, що коли «Довіра» дає слово, вона обов’язково його дотримується!
Востаннє ми сюди навідувалися рівно два роки тому. Це був так само Білобожницький відділок (їх у господарстві декілька, «розкиданих» по різних куточках тепер уже великого Чортківського району). Тоді, в часі будівництва потужного елеватора, саме заливали фундамент під три велетенські бочки на 10 тисяч тонн кожна (читайте за цим посиланням). Сьогодні поруч із ними збудовані раніше тисячатонні виглядають якимись іграшковими. Загалом разом зі складами ПАП «Довіра» тепер може розмістити на збереження близько 60 тис. тонн зернових. Для своїх потреб цього вистачає сповна.
«Днями завершили благоустрій території, – мовить далі Олег Іванович, – яку повністю вимостили плиткою. Під нею від пожежної водойми по всьому об’єкту розведено труби – необхідна натепер умова. Тобто навіть в умовах війни тривало будівництво.
Нам закортіло заглянути всередину – благо, одна бочка була порожньою. Хоч там суцільна темрява, все ж вдалося розгледіти якісь величезні механізми. І навіть відкрити для себе «америку», що зерно тут має перебувати в постійному русі, з однієї бочки перевалюючись в другу. Спеціальні датчики стежать за вологістю і підтримують певний температурний режим. На випадок ймовірних відключень електроенергії придбали й потужний генератор на 600 кВт – теж вимога сьогодення.
Помітно, що на елеваторі йдуть останні приготування до прийому хліба з усіх відділків ПАП «Довіра», адже жнива – не за горами. Зі слів директора підприємства, через останні проливні дощі вони дещо припізняться в часі, але за два-три тижні ріпак мав би дійти.
Що посіяли? Як завше: півтори тисячі га озимої пшениці, плюс-мінус в межах однієї тисячі га – ріпаку, сої, соняшнику. Всього в обробітку господарство має понад 6 тис. га орних земель.
Чи буде куди реалізувати хліб нового урожаю? Це ще питання, особливо в плані розмов із закриттям «зернового коридору». На залишках в «Довіри» є невеликі минулорічного зерна. «Узагалі, – каже Олег Іванович, – проблем лишень додається. Скажімо, нині ціна на ріпак виходить нижчою від собівартості, як і, зрештою, на пшеницю. А якщо немає відповідної ціни – немає й рентабельності. Коли навесні у пік потреб ціна на міндобрива сягала 40 тис. грн за тонну, нині вона впала у півтора-два раза. Час нестабільний. Про якийсь суттєвий розвиток господарства говорити не доводиться, тут лишень аби вижити – сплатити податки, виплатити людям зарплату, орендну плату за пай тощо. А кредити потрібно повертати. Крім цього, соціальні потреби в людей зросли в рази. Війську допомагаємо чим можемо, сільські дороги разом із громадою ремонтуємо. Заправити грейдера кожен день, заплатити грейдеристу зарплату коштує немалі гроші...».
Грейдер ПАП "Довіра" в часі ремонту сільської вулиці у Криволуці, де господарство орендує паї. Травень 2023 р.
Попри складнощі сьогодення, амбітних планів в Олега Івановича не бракує. Зокрема, є у намірах спорудження комбікормового заводу для власних потреб; наростити птахівництво до мільйона голів («Довіра» бере на дорощування курчат-бройлерів, наразі – на 50 тисяч разової посадки). А звідси – будівництво нового дво- або навіть триповерхового пташника на 100-150 тис. голів. Розповідає, що у кожному відділку щось потроху робиться. Приміром, у Старій Ягільниці розпочали благоустрій тракторної бригади. Торік придбали нового потужного комбайна фірми Claas. До нього – дванадцятирядну кукурудзяну жатку, ніхто в районі такої немає. Все – в кредит. Лишень одна жатка обійшлася у сто тисяч євро. Коли це все окупиться? – знизує плечима.
Наостанок повіз нас Олег Іванович показати іще одне своє «дітище» – залізничну колію з вагами. Розповідає, що ще покійний батько хотів придбати цю «безхозну» територію. Іван Адольфович радився з ним, як з представником молодшого покоління, у багатьох питаннях ведення господарки. Каже, що тоді його відрадив від цієї затії. Однак пізніше поїхав-роздивився і змінив свою думку. Є газ, своя підстанція, колія, щоправда, значилася тільки на папері… Не секрет, що лише за одну проєктну документацію на це все потрібно нині потратити купу грошей, допоки дійде до діла. Тепер на своїй колії, яка здатна прийняти 12-14 вагонів, розвантажують міндобрива, торік відвантажували на експорт сою. Роботи тут, щоправда, – непочатий край. Лишень територію цілий рік розчищали від чагарників і залишків різних залізобетонних конструкцій. До зими тут буде споруджено площадку під вагони, стаціонарний навантажувач тощо.
У розмові якось обмовився Олег Іванович, що є в нього у намірах відродити випічку знаменитого білобожницького хліба, який свого часу користувався шаленим попитом, навіть з Чорткова приїжджали за ним до Білобожниці. Каже, що не перевелися в селі спеціалісти, які володіють унікальним рецептом його приготування. Тож будемо вірити, що скоро у нас з’явиться цей запашний хліб на столі. Лиш би ще, як у тій популярній пісні співається, настав мир на землі…
Що тут іще можна додати? Нашому співрозмовнику сьогодні, 30 червня, виповнюється напівкруглий ювілей – 45 літ. Звісно, сьогодні не до святкувань, проте знаємо напевне, що іменинник прийматиме цього дня масу здоровлень. Тож і від нашої редакції хотілося б доєднатися до букету вітань Олегу Івановичу – яскравому представнику хліборобського роду, якому немає переводу. Нехай будуть зреалізовані всі його плани. Нехай хліборобська нива щедро і рясно колоситься, здоров’я міцніє, а трудові успіхи примножуються.
Дякуємо за надійність ділових відносин!
