В одному з провідних господарств Тернопілля – приватному агропромисловому підприємстві «Дзвін» на запрошення його керівника – заслуженого працівника сільського господарства України Василя Градового наші кореспонденти бувають не раз і не два на рік. Однак, здебільшого, під прицілом нашої уваги знаходиться певний комплекс польових робіт – посівна, жнива, збір цукрових буряків і т. ін. Цього разу ми пішли дещо іншим шляхом, пройшовшись, так би мовити, тилами господарства. Зокрема ознайомилися зі станом справ у тваринництві, а саме галуззю ВРХ, яку відсотків 90 вітчизняних агропідприємств нині не воліють культивувати, вважаючи справою нерентабельною і неперспективною. І мають на те право. У «Дзвоні» думають інакше. Тут довго йшли своїм тернистим шляхом до того, щоб воно стало сучасним і вийшло на справді європейський рівень. І хоча до фінішу ще далеко, все ж уже є що показати.
Нашим гідом чи не вперше виступив Василь Градовий-молодший – виконавчий директор ПАП «Дзвін». Молодий амбітний керівник уже років десять допомагає батькові керувати чималою господаркою, тож володіє ситуацією до найменших дрібниць.
Звичайно, прибувши у господарство в розпал жнив, ми не могли не поцікавитися, як іде процес збирання хліба, адже це – вінець хліборобської праці.
«Особливістю цьогорічих жнив є те, що майже кожен день ідуть дощі, що не дають збирати хліб. Попри те, ріпак уже завершили молотити. Результат непоганий – 4,5 т в середньому з гектара, – мовить Василь Васильович. – Ячменю залишилося збирати на день-два. Приступили до обмолоту озимої пшениці. На Лосяцькому відділку дощів випадало менше, там вже обмолотили двісті гектарів озимини. Середня врожайність на рівні 80 ц/га. У Заліссі та Угрині, що належать до Ридодубівського відділку, днями закінчимо жнивувати. Тобто де можемо, там молотимо, перекидаючи техніку. На наступний тиждень начебто обіцяють погоду, тож процес піде швидше.
Почали видачу паїв як в натурі, так і у грошовому еквіваленті. Зерно видаємо у зашитих мішках, доставляючи прямо на подвір’я.
Готуємось до посіву озимого ріпаку, з 10-го серпня почнемо сіяти. Як будемо молотити у Звинячі, піде заготівля соломи, якої потрібно закласти велику кількість. Багато будуємо. Завершили бетонування силосної ями, яку планували заповнювати у вересні, але доведеться тепер – закладатимемо кукурудзу, що побило градом на минулому тижні. Продовжуємо роботи на елеваторі, ведемо реконструкцію тваринницької ферми…».
Останнє ми змогли побачити, як то кажуть, на ділі. Тоді десь і зрозуміли, чому цей процес такий довготривалий і складний. По-перше, потрібна відповідна матеріально-технічна база – сучасні тваринницькі приміщення з необхідним обладнанням. По-друге, не один рік потрібно для того, аби вийти на якісне поголів’я ВРХ і відповідно молочної сировини. Проте в основі цього всього стоять кадри! Довгий час підприємство шукало висококласного спеціаліста-ветеринара, без якого які б ти матеріально-технічні ресурси не вкладав – нічого не вийде. І ось три роки тому у «Дзвін» прийшов працювати випускник Львівської ветакадемії Олег Онишко і справи пішли не просто веселіше, а кращі зміни стали реально відчутні.
Пан Олег, котрий провів для наших кореспондентів своєрідну екскурсію тваринницькою фермою, встиг попрацювати у великих агрохолдингах, тож, крім фахової освіти, здобув неоціненний досвід. І справді, у розмові з ним одразу відчуваєш, що перед тобою – профі.
Як ми собі уявляємо тваринницьку ферму? Довжелезні стайні, в яких стоять на прив’язі корови чи телята, смирно пожовуючи солому. Іноді можна застати процес доїння корів. Насправді тут все відбувається у безперервному русі. Ось, приміром, перед нами – будівництво так званої кормоняні на 240 голів худоби. Тут перебуватимуть телята від двох тижнів до 2,5 місяця, тобто увесь молочний період. На кожному ошийку телятка висітиме чіп і, коли воно підходитиме до спеціального поїльного станка, комп’ютер зчитуватиме звідти інформацію, скільки йому потрібно дати молока. Більше, ніж треба, система не пустить. Такі молочні станції уже є в Україні, і навіть у нас, на Тернопіллі.
Але, щоб потрапити сюди, до двотижневого віку телята знаходяться у сусідньому родильному приміщенні, де розтелюються корови. Праворуч за загородою вільно вигулюються нетелі, яких сюди забирають на консервацію за два тижні до розтелу. Раніше, розповідає ветлікар, цього не було. Тварини стояли і з’являлися проблеми: адинамія (кволість), застій, зайва вага, звідси погано родилися телята. Узагалі роди мають проходити природно, – пояснює фахівець. – Лише у випадку патології потрібне втручання ветлікаря.
По лівій стороні – бокси з маленькими телятками, яких сюди відлучають від матері через пів години. Тут вони до тижня часу перебувають на одному молоці і воді, а вже потім потихеньку звикають до корму. Тепер, у літній час, постійно женуть повітря вентилятори, аби тваринам не було жарко і не докучали мухи.
У третьому приміщенні знаходиться молодняк на відгодовуванні – від двох з половиною місяців до річного і більше віку. Тут ми зустріли і знамениту після виходу нашої публікації, розтиражованої іншими ЗМІ на всю Україну, трійню – бичка і двох теличок, яким невдовзі виповниться два місяці. Почувають себе добре. Нагадаємо: трійня у корів народжується раз на сто тисяч випадків.
Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що процес реконструкції тваринницької ферми у ПАП «Дзвін» ще триває. Окрім будівництва «кормоняні», на завершенні спорудження лагуни місткістю 14 тис. кубів. Сюди стікатиме гній з усіх тваринницьких приміщень. Герметична плівка не даватиме поширюватися неприємному запаху.
Планують тут і будівництво сучасного комплексу на 600 голів дійного стада. (Наразі загальне поголів’я складає 740 голів ВРХ української чорнорябої і голштинської порід, у т. ч 270 дійних корів.) Попри те, уже не перший рік «дзвонівське» молоко вважається молоком екстра-класу. Тобто воно не контактує з людськими руками і від корів одразу потрапляє в танк-охолоджувач. Звідси щоденно 7300-7400 літрів сировини при середній жирності 3,7 відправляється на переробку. Тож, якщо ви купуєте у крамниці молоко, сметану чи масло популярного тернопільського виробника «Молокія» – можете бути певні, що у їх продукції є частка праці «дзвонівських» твариннників.
Ми недарма винесли у заголовок словосполучення надійні тили. Тваринництво займає частку в економіці ПАП «Дзвін», але все ж визначальною його галуззю є рослинництво. Сьогодні ми познайомимо своїх читачів зі ще одним напрямком діяльності господарства – станцією техобслуговування, яка знаходиться у сусідньому Косові.
«Техніки багато і вона час від часу потребує ремонту, – пояснює Василь Васильович. – Поїздка на сервіс, скажімо, у Тернопіль чи Львів виходить надто затратною і часто дуже дороговартісною. Років десять тому ремонт однієї вантажівки обходився у двісті тисяч гривень – за тодішнім курсом це було майже 10 тисяч доларів США. Думаємо, станція технічного обслуговування швидко окупиться. Люди працюють тямущі. Тепер ремонт автомобілів, особливо вантажних, ми здійснюємо на власній СТО, що значно економить час та ресурси».
Молодий керуючий підприємства Роман Сташків розповідає, що на станції ремонтують техніку як ПАП «Дзвін», так і пересічних клієнтів-автолюбителів.
Є три підйомники на 2,5 т і один п’ятитонний на буси, оглядові ями, шиномонтаж – аж до 56-дюймового колеса, заправка кондиціонерів, ремонт електрики, пневматики, свій магазин-склад, запчастини на замовлення тощо. Станція функціонує уже півтора року. Планували відкриватися скоріше, однак втрутився ковід, довелося перепрофілювати приміщення під пошиття медичних масок. Слава Богу, коронавірус побороли й СТО стала працювати за своїм прямим призначенням. Клієнтів, каже, не бракує. Іноді тиждень не можуть взяти автівку в ремонт. Принаймні багатотонних вантажних автомобілів точно ніхто в окрузі не візьметься ремонтувати. Всього працюючих дев’ять осіб, серед яких п’ятеро – слюсарі. Але потреба в людях є, бо станція планує розширюватися.
Кинулася ввічі на станції чистота і порядок, чудові умови для праці, як, зрештою, практично скрізь на підприємстві. «Усі ми хочемо відповідного сервісу – прийшовши в кафе чи у перукарню, – мовить на завершення розмови виконавчий директор ПАП «Дзвін» Василь Градовий-молодший. – Все ж ми на порозі Євросоюзу, шлях до якого нам дається непомірно дорогою ціною. Ціною життя наших хлопців…».
