Не секрет, що останнім часом у нашому місті оновлено і навіть збудовано наново чимало тротуарів і пішохідних доріжок. Так, лише якщо взяти з пам’яті, ведеться спорудження тротуарів навколо території собору Рівноапостольного князя Володимира Великого, що на Кадубі; по вулиці Січинського – головній у цьому найбільш густонаселеному мікрорайоні міста; від вулиці Кн. Володимира Великого до дитсадка № 9 (навіть раніше за асфальтування проїжджої частини); в часі масштабної реконструкції вулиці Лесі Українки – на ділянці від Чортківського ліцею № 1 імені Маркіяна Шашкевича до скверу Скорботи і Надії; вулиці Мельника в центральній частині міста; вгорі вулиці Незалежності, де будівництво тротуарів не припинялося навіть взимку, та ін.
Слід завважити, що окремі тротуари збудовані разом з велосипедними доріжками, які відрізняються за своїм призначенням кольором – відповідно жовтим і червоним, спеціальним тактильним покриттям для незрячих пішоходів тощо. До речі, таке поєднання кольорів, що вперше з’явилося кілька років тому на розширеному тротуарі з велодоріжкою вгорі вулиці Степана Бандери, уже стало характерним для нашого міста.
І чи не найцікавіша деталь: деякі пішохідні доріжки проклали навіть там, де їх ніколи не було! Так, вище стадіону біля дяківсько-катехитичної академії замість витоптаної у траві стежки тепер – бетонна бруківка, якою нині зручно дістатися жителям багатоквартирних будинків, що мешкають по вулиці Незалежності, до паралельної до неї Степана Бандери. Або біля котельні, що поблизу спортивного залу дитячо-юнацької спортивної школи. Тож діти уже не міситимуть багнюку, простуючи на заняття в спортзал чи басейн.
У цьому відношенні пригадалася розповідь вузівської викладачки англійської, мовляв, у Британії, коли розбивають парк чи сквер, спочатку вивчають, куди протоптують стежини перехожі, і аж потім вимощують пішохідні доріжки. Це викликало у нас, студентів, певне здивування, адже за тодішнього «есересеру» вони мали вписуватися у задум головного архітектора міста, який не завжди збігався зі зручностями для містян. І нерідко можна було зустріти ситуацію, коли від такої асфальтової доріжки відгалужувалася добре натоптана стежина. Дякувати Богу, і в нас з часом прийшли до раціональних рішень.
З одного боку, тішить те, що все більше зручностей з’являється для чортків’ян; навіть гордість бере за своє місто, яке з кожним роком стає все красивішим. З іншого – все більше сьогодні можна почути думок, навіть з високої державної трибуни, що не на часі сьогодні це все…
