Цьогоріч минуло 1035 літ з часу Хрещення України-Руси. Та помітна позначка в історії має багато символів на нашій землі. Один з них – біля храму Покрови Пресвятої Богородиці в селі Босири.

Цієї осені церкві минає 117-й рік. Господня молитва линула в ній навіть в пору войовничого атеїзму – тоді, коли храми в сусідніх селах були закриті комуно-більшовицькою владою. Тож і не дивно, що в сприятливі часи на подвір’ї храму постав пам’ятний Хрест на честь 1000-ліття Хрещення України. Та роки зробили своє – настала потреба його оновити. І до цього залюбки доклало зусиль подружжя Олега та Роксолани Войцишиних, відомих на наших теренах аграріїв – з ПАП «Довіра».

Фото: зі Facebook-сторінки групи «Село Босири: історія і сьогодення»

Уродженка Босир Марія Шеремет – вірна й віддана донька цього села, що мешкає в Чернівцях, та, як тільки випадає змога, сполоханою птахою лине до нього. У нашій з нею розмові з цього приводу буквально кілька днів тому щемко пригадує, як п’ять років назад разом зі своїми земляками влаштовувала в рідних Босирах День села. Тоді «Довірі», що віддавна орендує там селянські паї, минало 20 років. «Свято вдалося на славу!» – купається в споминах Марія Степанівна – ота невсипуща Білючка, як іменують її босирівчани. Бо дівоче прізвище жінки – Білюк. Каже, й цього року теж влаштували б не гірше – якби не повномасштабна війна, що жорстоко перекреслила купу планів.

Фото: зі Facebook-сторінки групи «Село Босири: історія і сьогодення»

Недавня духовна подія через освячення оновленого Хреста сколихнула невеличке село, ще й як піднесла його на дусі. Буквально всіх мешканців – будь-якого віку. Босири самі ж його мешканці та ті, хто прийшов тут на світ, одначе рознесені долею по близьких і далеких світах, журливо, з жалем називають вимираючим селом. Бо й справді – налічує воно до пів ста селян. «Але тепер пішов сплеск омолодження», – в голосі Марії Шеремет виразно проступають нотки оптимізму й надії. Жінка охоче береться перелічувати поосібно всіх десятьох (!) діток, що є тепер босирчанами. У церкві прислуговує священникові 15-річний Михайло Власюк, а його сестричка Богданка – другокласниця. Їхня мати Ольга – то касирка в церкві. До Ганни та Володимира Велебніцьких, що працюють в «Довірі», приїхали дві внучки: старша Соломійка йде до школи, меншенькій Софійці-Меланії сім місяців. У родині Пригругів прийшли до села за невісток двоє молодих жінок – і додали селу двійко малих мешканців. Ще в одну сім’ю перебралася донька з двома дітьми. І ще, і ще…

Фото: зі Facebook-сторінки групи «Село Босири: історія і сьогодення»

В Олени Озінковської, співавторки групи в соціальних мережах «Село Босири: історія і сьогодення», яка й розмістила інформацію про освячення в селі поновленого Хреста, підростає чарівна донечка-квіточка. Чоловік п. Олени – Михайло Озінковський служить в ЗСУ і майже від перших днів вторгнення російського агресора в Україну боронить нашу державу. «Знаковим є те, що з нашого маленького села аж четверо його вихідців тепер воюють на війні, – наголошує п. Марія. – Одного з них, внука Марії КІндзерської, чий батько Михайло народився і зростав у нашому селі, – тернополянина Андрія Кіндзерського Президент України нагородив орденом «За мужність».

Про рідне село, його будні й свята, а головне – босирчан, моя співрозмовниця ладна розповідати довго та цікаво. Пишається своїми вчительками Надією Миколаївною Величенко та Дарією Петрівною Собків, яким вже поминуло за вісімдесятку, та вони залюбки ходять до храму. Трохи молодша ще одна педагогиня – Марія Михайлівна Шкляр. Помітна постать для села – керуючим відділком «Довіри» Ігор Кіндзерський: хоч мешкає в Коцюбинчиках, не забуває свого родинного села. Багато зробив той чоловік і біля церкви, і щодо впорядкування цвинтаря в Босирах. Адже тут проживає його старша сестра, що дбайливо, по-материнськи підтримує брата в усіх починаннях та задумах.

Обряд освячення оновленого Хреста провів тамтешній парох – отець Руслан Доскоч. Долучилася до громади і їмость п. Ольга з діточками. Ну й, звичайно, щиро розділило духовну радість з селянами подружжя Войцишиних. І виготовлення , й доставка, і монтаж та встановлення Хреста на церковному подвір’ї – то цілковито їхній клопіт. Хоча, звісно, в міру можливостей доклали рук і самі селяни, щоб облагородити святе відтепер місце.

Село живе, село воює, село молиться палкою молитвою. Все буде Україна!

Фото: зі Facebook-сторінки групи «Село Босири: історія і сьогодення»

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися