Цілком типова для нинішнього часу ситуація: багато хто навіть з-поміж наших краян в очікуванні пенсії, дізнавшись про необхідні для виходу на заслужений відпочинок три десятки літ трудового стажу, або скрушно похитує головою, або ж впадає у відчай: а де їх взяти? А ось в жінки, про яку збираюся розповісти, зароблених років вистачить навіть на двох. Лиш послухайте.
Патріархиня нотаріального роду Стефанія Лесейко (а ще й династії з трьох осіб – доки був живий її син Всеволод), має у своєму послужному списку аж 55 років власне нотаріального стажу. А загальний трудовий – вже 61 рік! Упродовж майже трьох десятків літ трудилася державним нотаріусом – і для мешканців Чортківщини та служба уособлювалася єдино в її лиці. А від 1997 року та й по нинішній день – приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу.
Фото: з нотаріального архіву
Як я вже колись писала, латиною їхня щоденна праця означується словом «нотаріус» (писар, секретар). Родом це означення дуже-дуже здалеку – ще з кінця ІІ – початку ІІІ ст. Лише вдумаймось, відколи! І воно давно пережило себе. Тепер ототожнюється з поняттями «ретельність» та «досконалість».
Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Ось так наче все складно. І все ж в плині життя, мабуть, кожному з нас випадало звертатися до нотаріуса, до того ж, не раз. І ось 2 вересня – їхній професійний День.
Розповісти про свою патріархиню на загал спільноти попрохали напередодні її колеги-нотаріуси. Адже у прожиті натепер цією жінкою літа спресовано не лише сув’язь радісних та сумних, успішних, а часом і тривожних зим, весен та осеней. У них чисельно продуктивності, потужного заряду працелюбства, яким вона щиро ділиться зі своїми колегами.
Навдивовижу цікаво те, що в особі Стефанії Володимирівни маємо не просто унікальний одиничний випадок, ні – тут ціла нотаріальна (!) династія. Поруч зі Стефанією Володимирівною трудиться її невістка Любов Василівна Лесейко. На цю пору в неї теж за плечима немало – понад три десятки літ нотаріальної служби. Врівень з матір’ю та дружиною йшов і покійний нині син патріархині нотаріального роду Всеволод Васильович Лесейко. Однак – сталася несподівана втрата… Володіє юридичним фахом ще й внук Стефанії Володимирівни Дмитро.
А коли заглибитися у сплетіння роду – то навіть в’юнко розгалужене генеалогічне дерево рясно всіяне власне юридичними задатками та обдаруваннями цілої родини. У сім’ї покійної сестри Стефанії Лесейко Віри Володимирівни Гресько всі – всуціль юристи. Адвокатом довголітньо був її теж покійний чоловік Теодор Петрович Гресько. Юридичну освіту здобули й дві доньки. Мала приватну нотаріальну практику Оксана Теодорівна Гресько, її чоловік Григорій Семенович Юрків – адвокат, працював державним нотаріусом; їхні діти – син Остап та донька Марія теж правники. Марія Володимирівна Камінська – адвокат, як і її чоловік Микола Володимирович, їх діти Максим і Соломія так само юристи. У Чорткові добре знають цю юридичну родину не лише як хороших спеціалістів, а ще й як представників української по духу, патріотично налаштованої інтелігенції.
Пригадую, як рівно десять років назад, коли готувала публікацію до Дня нотаріату (відзначається в Україні від 2010 року), Стефанія Володимирівна, сама не підозрюючи того, «видала» на-гора своє професійне кредо. Воно полягає в понятті: як я хочу, щоб ставились до мене, так маю ставитись до людей. Бо те й одержуємо у відповідь, що даємо. Це – не лише один з важливих чинників істинної професійності: здається, це й її життєвий принцип на щодень.
Для цієї жінки робота нотаріусом – надзвичайно улюблена. І абсолютно не набридла впродовж такого відтинку часу. Мабуть, ще й тому, що поміж справами, вчиненням відповідних правочинів (договорів, заповітів) неодмінно проглядаються чиїсь долі, іноді надзвичайно складні. Бувало, що й втручалася, не в силі перенести побачене та відчуте. Бувало, що й допомагала. Трапилось колись, що якийсь нерадивий племінник довів до цілковитого убозтва свого старенького дядька, який записав на нього свій житловий будинок. Ну зовсім не дбав про родича, потребуючого догляду. І що ж? За порадою нотаріуса той переписав тоді заповіт на свою прийомну доньку, позбавивши такого права племінника. Так і дожив старості чоловік в ситості та добрі, спочивши в Бозі. А племінник завзято взявся судитися з новою власницею. Отакої… Чи інший випадок. Стареньку бабусю на двох паличках якось прикрої зимової пори «футболили» по інстанціях гордовиті та малочутливі чиновники. Прийшла тоді вона до нотаріуса – просити ради-поради. Стефанія Володимирівна не відмахнулась від чужого болю – пішла зі старенькою тими кабінетами: «Схаменіться, це ж могла б бути ваша мати чи бабця!». Отямились, прислухались, увійшли в ситуацію.
Нотаріуси з-поміж інших розгалужень юридичного фаху перебувають чи не на найбільш чуттєвому стику людських емоцій. Тому тут апріорі закладено так багато не лише ретельності й відповідальності щодо бездоганного знання законодавства чи ведення потрібної документації, а й людяності передовсім.
