Удруге за час повномасштабної агресії росії українські школярі розпочали навчальний рік в умовах воєнного стану. І їх безпечність, і самопочуття, й настрій, зрештою, саме бажання вчитися – вся та сув’язь чинників ототожнюється суто із зусиллями воїнів ЗСУ, наших доблесних лицарів.
Фото: з відкритих джерел
Тож і шкільна форма, й учнівський наплічник наразі часто-густо щільно та щемко сусідять з військовим одностроєм. І це не просто антураж задля данини часові. Адже багато де в день Першовересня школярів за руку провадили до знань їхні батьки-воїни – ті, що перебувають вдома у відпустці або ж демобілізовані внаслідок поранення. Так, як і в с. Гориглядах Коропецької громади у нас на Чортківщині. Зі слав директорки тамтешньої гімназії Світлани Микитин, у двох з-поміж шести цьогорічних першокласників тати – воїни ЗСУ. Один, можна сказати, вже вчорашній, бо демобілізований через отримане поранення. Інший воює. Загалом нині захищають Україну на фронті аж 28 славних синів села Горигляди. Це немало. Селяни по праву пишаються доблестю своїх ближніх – синів, чоловіків, батьків. «У нас створено «Стіну слави», – охоче ділиться інформацією Світлана Михайлівна.
Фото: із сайту Гориглядівської гімназії Коропецької селищної ради
Вже за день за парти в тому селі, що розкинулось в мальовничій місцині над Дністром, сядуть за парти 55 учнів. «Загалом школа розрахована на 180 дітей. Коли я стала директором, в 2015-му, було 120, – згадує п. Світлана. – Тепер же вдвоє менше. Але причини відомі, одна з яких, суттєва, – то війна. Та й повсюди в сільських школах дедалі меншає учнів, бо старіє село», – додає невесело.
Пригадує, що тамтешній заклад освіти – на ту пору загальноосвітня школа І – ІІ ступенів (а нині – Гориглядівська гімназія Коропецької селищної ради) – справив новосілля у жовтні 2016 року. А до того впродовж аж 35-ти років (від початку 90-х) був довгобудом. У двоповерховому (є ще й третій – цокольний) приміщенні розміщений дитячий садок, окреме крило – то й ФАП, і старостинський округ. Тобто там – осередок сільської громади.
Село має свій літопис – зокрема книжку «Горигляди: історія села та його мешканців». Доволі чисельне – навіть тепер налічує понад тисячу мешканців. У одному з газетних номерів (від 19 липня ц. р.) «Голос народу» подавав інформацію про храмовий празник на тамтешній парафії. Адже церкві преподобного Онуфрія поминуло 203 літа. І вона оновлюється. А селу – 602! Бо перша писемна згадка датована 1421-м роком.
Фото: зі сторінки села Горигляди
Чому Горигляди? За однією з легенд, оселилися над Дністром двоє козаків. Один з них, що жив у Долині, називався Підгірний, а той, що на горі, – Соловій. На горбі за Дністром стояла давня козацька могила заввишки 316 метрів (вона є ще й тепер). На ній був закопаний стовп, верх якого обвитий клоччям та облитий смолою. Коли вартові бачили, що наближаються вороги, запалювали смолу. І тамтешні мешканці вже знали, що їм робити. Вони часто нагадували вартовим: «Добре сі гори гляди!». Від тих слів начебто й пішла назва Горигляди. Така легенда сягає часів національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Принаймні так засвідчує одне з джерел – «Тернопільщина. Історія міст і сіл у 3 т. Т 3» (2014).
