Це ім’я донедавна було відоме обмеженому колу наших співвітчизників: така у нього вже була служба. Проте, розповідають, ще при житті він хотів, щоб про нього дізнались більше на малій батьківщині. У першу неділю осені відомий чортків’янин повернувся до міста своєї юності, нехай і в такий спосіб. На стіні рідної alma-mater – шостої міської школи (нині гімназії) з’явилася меморіальна дошка в пам’ять про видатного випускника.
Віктор Іванович Гвоздь – український розвідник, генерал-лейтенант, дипломат. Народився 24 травня 1959 р. Виріс і навчався у Чорткові. З дитинства хотів бути військовим, ставши курсантом Київського військового училища. Досконало володів багатьма іноземними мовами. У січні 2008 р. призначений начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У 2014-2016 рр. очолював службу зовнішньої розвідки. Активний учасник Революції гідності. Доктор військових наук. Автор понад 30 наукових праць. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ст. та Богдана Хмельницького ІІІ ст., багатьма відзнаками України та іноземних держав. Заслужений юрист України. 28 травня 2021 р. загинув під час відпочинку у Єгипті, занурюючись з аквалангом на велику глибину. До його трагічної смерті, кажуть, досі є питання, особливо в контексті наближення російсько-української війни…
На заході були присутні мати Віктора – Валентина Василівна, дружина Ольга, син Віталій, донька Валентина і два онуки – Віктор та Матвій. Саме останнім надали почесне право відкрити меморіальну дошку, яку освятили священнослужителі місцевих церков.
Рішенням восьмої сесії міської ради від 1 вересня ц. р. за вагомий особистий внесок у становлення української державності, розбудову військової розвідки, захист суверенітету та територіальної цілісності України, розвиток військової науки та дипломатії Віктору Гвоздю посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Чорткова». Відзнаку з рук міського голови В.Шматька отримала дружина Ольга Сергіївна.
Уродженець Чорткова, доктор технічних наук, віце-прем’єр-міністр України, міністр з питань стратегічних галузей промисловості України (2020-2021 рр.) Олег Уруський, котрий дружив з В.Гвоздем, у своєму виступ згадував, що Віктора так не вистачає у ці буремні воєнні роки. Щоб дати йому характеристику, з ним треба було провести дуже багато часу у різних обставинах і ситуаціях.
У 90-ті роки він опинився на передньому фронті боротьби за нашу незалежність, але за межами України. Багато досвіду набрав, перебуваючи у миротворчій місії в колишній Югославії. Далі була служба військовим аташе в Хорватії, місія при ООН в Нью-Йорку. Людина ніколи не зупинялася у своєму розвитку, після військової освіти здобуває юридичну та економічну. За два роки, коли очолював ГУР, служба розвідки принципово змінила свій статус.
Ведучи сьогодні мову про генерала Гвоздя, маємо розуміти, що перед нами була дуже багатогранна людина. З одного боку, професійний патріотично налаштований розвідник-військовий, з іншого – непересічний стратег, якого зараз, можливо, так не вистачає. Тож нам, чортків`янам, є ким пишатися.
Сергій Польовик – друг, партнер, колега покійного, котрий приїхав із Києва на відкриття меморіальної дошки, пригадував, що їхні дороги пересіклися у Хорватії. Майор Гвоздь потрапив у поле зору керівництва воєнної розвідки України, яка тоді лише створювалося. Молодій державі вкрай потрібні були люди, які зможуть виконувати завдання на стратегічному рівні. Добре володів англійською мовою, пізніше вивчив китайську, а вже у Загребі – сербо-хорватську. Біографія Віктора донедавна була маловідомою, але прийде час і ми дізнаємося про нього більше.
Однокласниця Ірина Швець зі щемом згадує, як вони дружили з Віктором з дитинства і до останніх днів. Він був всесторонньо розвинутим учнем, захоплювався багатьма науками. Багато читав, захоплювався історичними романами, грав на гітарі, співав. Коли закінчив школу і вибрав військове училище, багатьох дивувало, чому саме обрав китайську мову. Пізніше на зустрічі однокласників вони збилися з ліку, скільки Віктор знав мов.
Часто телефонував, його цікавило життя друзів, однокласників. Обіймаючи високі державні пости, попри те завжди залишався справжнім – Віктором Гвоздем, яким був у школі.
Ще розповідала, що у нього були плани прочитати курс лекцій студентству в рідному Чорткові, мав намір зустрітися з містянами у будинку культури. Мабуть, хотів, щоб про нього знали більше, адже раніше служба цього не дозволяла. Добре, що хоч так він повернувся до міста своєї юності.
Відтепер пам’ятна дошка на стіні Чортківської гімназії № 6 буде нагадувати нинішньому і наступним поколінням про багаторічний вклад у військову розвідку видатного нашого земляка – Віктора Івановича Гвоздя, який зустрічатиме і проводжатиме нас своїм поглядом.
