У селищі Заводському нещодавно отруїли собаку. Зріє скандал, шукають винних. Давайте пошукаємо їх і ми. Бо це стосується кожного.
Немає, і не може бути, одностайної позиції щодо «собачого питання» у водія авто за зачиненими дверима і у велосипедиста з голими литками.
Прийнято вважати, що ті собаки, які вже живуть і підгодовуються певними людьми, є соціалізованими, за роки співжиття звикли до людей і невмотивованої агресії не виявляють. З іншого боку, пес сприймає під'їзд багатоквартирного будинку як власну буду, інколи пройти «не своїм» попри цей будинок без дрючка буває важко («так він не вкусить»...).
Кому роблять послугу «любителі тварин», підгодовуючи таких зубатих сторожів? Так, вони сублімують якусь душевну пустку, що от в них є Друг, він вірний і ніколи не зрадить. Це нормально, якщо мова про собаку за парканом на приватній території. Ще, з іншого боку, дуже тонка межа оцього самого «права собаки на агресію».
Метод психоаналізу в агресивній поведінці людини винними бачить дитячі травми; в агресивній поведінці собаки, у більшості випадків, винне жорстоке ставлення з боку нелюдів до цієї собаки раніше. Але не треба метод, який Зигмунд Фройд придумав для людей, от так бездумно екстраполювати на собак! Етичне питання в тому, наскільки ми готові класти знак «=» між правами собаки і правами людини, особливо в той момент, коли ви гуляєте з малими дітьми, а поруч відбувається «собаче весілля». Чи варто «гуманізувати» собак?
От якщо сусід кинув у вас камінь, ви ж пишете заяву в поліцію, а не біжите труїти сусіда? Коли ж собачка, яку ви хотіли нагодувати, вкусила за руку, бо хтось її там колись образив, більшість людей в цей момент кардинально змінює думку і починає вважати, що «тварина більше не заслуговує на життя».
Із такої контрастної зміни думки випливає висновок, що більшість людей насправді лукавить і по-чесному не вважає собак за істот, з якими можна на партнерських умовах ділити життєвий простір.
Треба називати речі своїми іменами: отруєна бузувірами собака агресивно себе поводила до пів-селища, хто ходить попри той гуртожиток. Мотив був у доброї тисячі людей. Але крайня, як завжди, «невістка» (селищна рада). До чого поліція, як грім козу забив?
Смерть собаки від отруєння - жорстока, тварина довго конає в страшних муках і цьому немає виправдання. Якого ефекту насправді добилися ці травники? Своєю жорстокістю вони зробили з неприємної тварини, яку треба було посадити на ланцюг, у символ боротьби за права живих істот. І от тепер автора цих рядків за висловлення правдивої точки зору будуть звинувачувати, наприклад, у фашизмі (хоча співзвучно думають 90 відсотків тих, хто дочитав до цього місця).
Інший момент - мешканці сусідніх сіл чомусь вважають жителів Заводського гуманнішими за самих себе, час від часу привозячи «ящички з подарунками», вірять, що підкинутих цуценят тут чекає краща доля. При тому, «хлопчиків» намагаються роздавати по сусідах, підкидають виключно «дівчаток». От варто лиш, щоб всі мешканці селища, їжаки, люди, коти, собаки почали жити дружньо, як поява нової коробки порушує встановлений баланс. Зараз дуже модними є питання гендерної рівності. Всілякі породисті спеціалісти приїжджають вчити громадян, що добре, а що погано - от хай би вони направили свою ініціативу на гендерну рівність між тваринами, адже якщо кобелів з коробки люди розберуть, то «дівчатка» нікому не потрібні. Може, це б якось розрядило питання.
Перейняти позитивний досвід тих міст-селищ, де це питання вже намагаються реалізовувати: на сесії ради прийняти Програму щодо контролю за чисельністю безпритульних тварин, в рамках якої виділити кошти на стерилізацію та вакцинування собак. У наш час просто так, без затвердженої «програми», не можна виділити навіть 50 грн на яку б не було собачу будку. Але якщо серед депутатів є достатнє число «велосипедистів з голими литками», або ж демократична більшість вирішить, що коштів не вистачає і на нагальніші питання, адміністрація буде змушеною скоритися перед рішенням сесії, як би вона не хотіла вирішити це питання.
От у Чорткові прийняли «програму». Волонтери ловили собак, возили в Чернівці, вже стерилізованими і вакцинованими їх знову повернули-випустили на чортківські вулиці.
До слова, стерилізація сама по собі ніяк не впливає на рівень агресії тварини: якщо песик був добрим, це ніяким чином не може згіршити його характер. «Для чого везти собак аж в Чернівці, у нас що, своїх ветеринарів немає? Можна ж дати заробити своїм!». Проблема в тому, що для того, щоб держава могла перерахувати кошти «програми», ветеринар має бути оформлений як ФОП на третій групі, тоді вони, як змовилися, оформилися на другу, бо це менша податкова ставка. А чого бізнес боїться держави - і правильно робить? Тим не менше, фахівці і волонтери працюють над грамотним вирішенням цієї проблеми.
Безперечно, поки «собаче питання» буде вирішуватися за рахунок благодійних внесків небайдужих до собак громадян, вирішити проблему мирного співжиття людей і тварин на вулицях міст і селищ не вийде.
На складне питання безпритульних собак не має простої відповіді «що робити?». Бо жорстоке поводження людей до собак впирається у жорстоке поводження останніх до котів, котів до птахів, птахів до комах та зернят.
Фото з відкритих джерел
