Сьогодні,1 жовтня, уперше за новим церковним календарем в Україні відмічатиметься свято Покрови Пресвятої Богородиці. Разом з тим, зміститься в часі й відзначення інших державних пам’ятних дат – Дня захисників та захисниць України, вшанування українського козацтва і чергової – 81-ї річниці створення Української Повстанської Армії. Сьогодні ми б хотіли розповісти про одну з маловідомих для загалу, а донедавна й для сельчан містечка Товстого героїчних і водночас трагічних сторінок національно-визвольної боротьби українського народу за свою свободу. А також про те, як місцевим активістам і вчителям та учням місцевої школи вдалося дістати цю довший час замовчувану сторінку історії зі сховку народної пам’яті, яка б іще трохи і пішла в небуття.
Починаючи з 1944 року, підпіллям ОУН на теренах України було організовано десятки великих і малих друкарень, які масовими тиражами доносили до населення ідеї українського визвольного руху, даючи достойну відповідь радянській агітаційно-пропагандистській машині. Однією з важливих ланок системи підпільних друкарень в Західній Україні у повоєнні роки була добре законспірована друкарня імені Ярослава Старуха – «Стяга», розташована у підземному схроні містечка Товсте. Свою діяльність вона здійснювала для потреб Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН, що структурно був включений у крайовий провід ОУН «Поділля».
Безпосереднім керівником та організатором друкарні був референт пропаганди Чортківського окружного проводу ОУН Мирослав Гук (Косач). Місце для схрону вирішили побудувати у господарстві Івана Мотички, мешканця містечка Товсте, симпатика ОУН. У радянських властей сім’я Мотичків не викликала підозр, оскільки сам господар під час війни був мобілізований до лав Червоної армії, його дружина Марія працювала ланковою колгоспу, а старша донька Ореста була членом комсомолу й водночас коректором районної газети «Більшовицьким шляхом». Усі члени родини не тільки забезпечували конспірацію, а й були позаштатними кореспондентами, володіючи даними про соціально-економічний стан району. Орися Мотичка, маючи вільний доступ, непомітно викрадала з друкарні шрифти і газетний папір.
Умови праці були досить важкими. За розмірами криївка була площею всього 15 квадратних метрів і висотою 2 м. Попри те, тут помістився друкарський верстат, три друкарські машинки, радіо та інші речі. Крім Косача, в друкарні постійно працювало троє підпільників: Василь Мельник (Хмель), родом з Кошилівців, Василь Вінтонів (Ясен) із Нагорян і Степан Гішка (Славко) зі села Устя-Зелене тодішнього Коропецького району.
Видання, які тут друкувалися, передавалися у Кам’янець-Подільську область, Центральну і Східну Україну. Серед них – часописи «Підпільне слово», «За Україну, «До волі», «Революціонер-пропагандист», «Малі друзі», сатиричний «Хрін», «Вишкільні матеріали», різні революційні брошури, патріотична література, листівки, заклики, роз’яснення тощо. Діяла вона від осені 1948 р. до травня 1951-го, коли червоним окупантам вдалося вийти на слід підпілля…
Зранку 7 травня 1951 р. до Товстого приїхали дві автомашини з емдебістами з Чорткова, шукаючи криївку. Близько шостої години вечора група з 16 озброєних людей прийшла на подвір’я Мотичків. Начальник відділу боротьби з бандитизмом Товстенського РВ МДБ капітан Шалигін запитав господарів, де схрон. Ті відповіли, що нічого про це не знають. Тоді він відкрив папку, взяв лопату, кроками відміряв відстань від стіни до сіней і вдарив нею у дерев’яне віко криївки…
Коли відкрили вхід, звідти пішов дим. Відійшли в бік. Хтось із гебістів сказав: «Поют». Молоді хлопці заспівали гімн, після чого пролунали три сухі постріли… Коли нарешті ворогам вдалося її відкрити – при вході лежали три підпільники, обнявши один одного. Серед вбитих були опізнані Мельник Василь, 1927 р. н. (Хмель), Вінтонів Василь, 1927 р. н. (Ясен) і Гішка Степан, 1928 р. н. (Славко). Схопленого раніше керівника друкарні Мирослава Гука (Косача) розстріляли 14 березня 1952 р.
Родина Мотичків була заарештована, усіх засудили на 25 років позбавлення волі. Донька Ореста відбувала покарання у Казахстані, батько – в Омську, а матір – у Мордовії. Незважаючи на складний життєвий шлях, Іван Мотичка дожив майже до 90 років, Марія прожила 95, 92-річна Ореста Мотичка (нині – Вугляр) на даний час проживає на Львівщині. Саме розповіді останньої допомогли багато в чому пролити світло на трагічні події тих часів…
Ореста Іванівна Мотичка (Вугляр)
Як уже зазначалося вище, з 1951 року в Товстому виросло не одне покоління сельчан, які нічого не чули й не відали про діяльність підпільної друкарні в їхньому селищі. Все менше і менше залишалося очевидців тих подій. Тож у липні 2015 року двоє небайдужих жителів Товстого – Юрій Кривчук і Богдан Лукій прийшли з ідеєю до директора Товстенської ЗОШ Марії Окопняк зробити макет-реконструкцію схрону. Адже на місці, де колись було обійстя Мотичків, давно живуть інші люди, звівши новий будинок. Восени того ж року почалася робота з облаштування музею. Зі слів очевидиці Орести Вугляр, зроблено замальовки кожної стіни і предметів, що були там розміщені. Згодом долучилися до активістів інші люди. Столяр І.Карпук оббив деревом приміщення. Маючи фотографії та перелік предметів, вилучених під час ліквідації друкарні військами МДБ, почали підбирати речі для облаштування макету криївки: друкарський верстат, друкарські машинки, радіо, одяг тощо.
Оскільки місця було більше, вирішили облаштувати під експозиції дві стіни і коридор. Зокрема великий стенд про сім’ю Мотичків, підпільників, які працювали у друкарні, продукцію: листівки-звернення до селян та молоді, революційні журнали, різноманітні карикатури на радянську владу, стенди про історію УПА, список політв’язнів Заліщицького району тощо.
На етапі створення криївки до роботи активно долучилися учні школи – Максим Тракало і Андрій Золотий. Їхнє завдання полягало в пошуку на сторінках інтернет і друкованих видань архівних документів та матеріалів. Пізніше перший з них разом із науковим керівником – вчителем історії Володимиром Полевим підготували наукову роботу «Товстенська підпільна друкарня ОУН «Поділля» ім. Я.Старуха «Стяга» в системі підпільних друкарень ОУН Західної України», яка посіла друге місце серед представлених учнівських робіт Малої академії наук (2018 р.).
25 травня відбулося урочисте відкриття музею-криївки. Крім багатьох почесних гостей, приїхала й Ореста Мотичка (Вугляр), яка засвідчила точність у виконанні робіт. Учнями школи було підготовлено інсценізацію останніх хвилин життя підпільників… З тих пір тут було влаштовано немало екскурсій для учнів школи, сельчан і приїжджих гостей, зокрема і для наших кореспондентів. Завдяки розповідям юних екскурсоводів – одинадцятикласників Аліни Пиріжок, Юлії Бруцької, Романа Забчука, Соломії Титор, Ангеліни Кметик, Андріани Кметик та Анастасія Щупачинської ми немов на годину повернулися в ті трагічні часи середини ХХ століття. Справді – настільки уміло й правдиво передано експозиціями дух епохи, ніби підпільники з друкарні щойно вийшли і за хвилину мають повернутися.
«Наш музей слугує безцінним місцевим матеріалом і дає можливість сучасникам не лише поглибити свої знання про боротьбу ОУН-УПА, а й закликає до наслідування. У структурі оунівського підпілля подібних схронів було багато, однак наша криївка унікальна тим, що вона несла правдиве слово – найгострішу зброю того часу», – каже директорка школи Марія Антонівна Окопняк.
Директорка Товстенської ЗОШ Марія Антонівна Окопняк
На жаль, у наші дні, починаючи з 2014-го року, до музею додалася нова експозиція, що продовжує поповнюватися й нині. Уже п’ятеро випускників Товстенської ЗОШ віддали своє життя у боротьбі за Україну в часі російсько-української війни. Їхні фото, особисті речі містяться на чільному місці в коридорі першого поверху школи. Відрадно, що у переддень нашого візиту Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 вересня ц. р. музею присвоєно почесне звання «зразковий», з чим вітаємо педагогічний та учнівський колективи. На жаль, реалії нашого часу такі, що поруч із імпровізованою криївкою, влаштованою в напівпідвальному приміщенні школи, в часі повітряних тривог ховаються від рашистських ракет і «шахедів» юні нащадки героїв-повстанців. Минуло понад сім десятків літ, а ворог той самий. Боротьба триває. Ціною життя найкращих синів і доньок України…
