Днями до нашої редакції завітало двоє чортківських волонтерів – Ігор Бандола та Іван Підгородецький, які представляють кризово-гуманітарний штаб «Пласт НСОУ. Станиця Чортків», з проханням розповісти декілька слів про людину, котра їм всіляко допомагає.
– Ми займаємося волонтерською діяльністю з перших днів повномасштабного російського вторгнення, – розповідає Ігор Бандола. – Пригадую ранок 24 лютого минулого року, телефонує батько: розпочалася війна… У гарячці не можу придумати, що робити, куди йти. Наступного дня прийшов у військкомат. Кажу, мовляв, так і так, у війську не служив, військової підготовки не маю… Відповіли, що таких наразі не потребують, коли буде потрібно – з вами зв’яжуться.
Не хотілося сидіти без діла, потрібно було щось робити, чимось допомагати. Спочатку патрулював вулиці з поліцейськими, стояв на блокпостах. Там познайомився з іншими хлопцями, які також хотіли чимось займатися. Тоді саме виникла потреба у легкових автомобілях.
Свого часу був за кордоном, тож став телефонувати до знайомих. Вдалося зібрати кошти на бус, заповнили його гуманітаркою, продуктами і передали на схід. Відтоді почав активно займатися волонтерською діяльністю, здійснювати поїздки на схід, переганяти автомобілі, доставляти передачі тощо. Так познайомився з Іваном Підгородецьким. Згодом увійшли до команди Чортківської станиці «Пласту», яку очолює Яна Петльована. Сюди також входять Леся Садовська, Юлія Козубенко, Максим Кукула та багато інших. Співпрацюємо й з іншими волонтерськими організаціями, адже розуміємо, що там, на фронті, чужих немає, всі наші. Коли у нас чогось немає, шукаємо в інших волонтерів. Багато нам допомагають друзі з-за кордону.
Проте хотілося б окремо подякувати добродію, керівнику фермерського господарства з Білобожниці Сергію Назару (на знімках нижче зліва), котрий нам допомагає з паливом. Хоча він подібної слави не любить, але вважаємо – потрібно, щоб люди знали наших героїв. Хтось воює, а хтось працює, допомагає фізично, фінансово. Таких людей треба показувати, аби й інші бачили, як треба діяти. Без цього ми не переможемо.
«Сергій Назар – один з небагатьох, хто нам ніколи ні в чому не відмовив. Іноді сам телефонує: «Коли їдете? Може, чимось допомогти?». То яблука, то м’ясну консервацію купує, проте найбільше допомагає з пальним, – доповнює свого товариша Іван Підгородецький. – Не тільки нам, а й іншим волонтерам, воїнам з фронту, які приїжджають у відпустку чи підлікуватися. Колись більше, колись менше. Але кожного разу старається допомогти. Так і має бути – якщо всі будемо разом, то обов’язково переможемо ворога!».
Хлопці діляться фотографіями і відеоматеріалами зі своїх чисельних поїздок. Ліс з масовими похованнями в околицях щойно звільненого Ізюму – сотні вбитих дітей, жінок, чоловіків. Рідко де зазначено прізвище, здебільшого тільки номер: 272,.. 369... А ось відірване від світу водами Дніпра з підірваного рашистами Каховського водосховища село на Херсонщині, до якого вони добиралися на моторному човні з гуманітарною допомогою… Це лише два із жахливих епізодів, які приніс «руський мір» на нашу землю.
Ситуація, розповідають, сьогодні на фронті дуже складна. Вона ніколи легкою й не була. Тому заспокоюватися не варто. Війна ще не закінчилася. І від посильного внеску кожного з нас залежить, здобудемо ми перемогу і житимемо у вільній, незалежній Україні, чи поступимось і потрапимо в кабалу до московського окупанта, який гнітив український народ упродовж багатьох віків.
Фото з архіву волонтерів кризово-гуманітарного штабу «Пласт НСОУ. Станиця Чортків»
