Досвідченого аграрія з Чортківщини, керівника приватного агропромислового підприємства «Нічлава» Володимира Заліщука зайвий раз представляти не треба. Адже він – знаний нашому читачу не тільки як умілий господарник, а й громадсько-політичний діяч та благодійник-меценат. Заслужений працівник сільського господарства України. Свого часу обирався депутатом обласної ради, був головою Чортківської районної ради у складні часи Революції Гідності. Сьогодні Володимир Васильович, як і інші сільгоспвиробники краю, займається звичною для себе справою – вирощує хліб і чим може – допомагає нашим захисникам. Минулого тижня, одного з листопадових погожих днів, ми побували у нього на господарці, аби ближче дізнатись про хліборобські будні.
Зустрівшись біля офісу, що у Колиндянах, одразу вирушили директорським джипом в поле – у «Нічлаві» саме на завершенні збір кукурудзи, сьогодні-завтра мали б справляти «квітку». Це зовсім поруч, одразу за током.
«Кукурудза фірми «Лідея», має добру вологовіддачу, – вводить дорогою в курс справи Володимир Заліщук. – Бортовий комп’ютер комбайна показує врожайність 11,5-12 тонн з гектара. Цілком нормально».
– Куди її звідси діваєте? – запитуємо.
– Уклали угоду з Марилівським спиртозаводом на поставку 250 тонн кукурудзи. Частину сушимо, зберігаємо в рукавах. Нині головне – забрати з поля і довести до відповідної кондиції. Особливо не поспішаємо, адже поле поруч з током, гарна погода, продуває вітерець. Мали посіяних декілька гібридів, один з них – на крупи. Врожайність останнього дещо нижча, але й цінується така кукурудза на ринку дорожче.
Саме з-за горизонту показався жовтобокий комбайн New Holland, який практично злився з хвилями «качанистого моря». Не перший рік жнивує ним – влітку на ранніх зернових, восени – на пізніх культурах – механізатор Іван Щур, замінивши за кермом свого батька. «Голландець» непогано показує себе на жнивах. Придбали до нього цьогоріч нову італійську жатку.
Минула якась хвиля часу – і посипалося зі шнека золотисте зерно у, здавалося, безмірний кузов DAFa. Розвернувши потужну техніку, комбайнер узяв нову загінку. А ми тим часом вирушили далі.
Густою «зеленою щетиною» за вікном автівки дружно здіймаються сходи озимини. Благо – погода цьому нині сприяє. «Коли сіяли у вересні, адже підійшли агротехнічні строки, – опадів не було зовсім. А потім двічі Господь послав дощику і пшеничка поправилась», – розповідає Володимир Васильович.
На протилежному кінці поля попри асфальтівку на кількасот метрів витягнулися два кагати цукрових буряків.
– Ще тиждень тому їх викопали, залишилося тільки доставити на цукрозавод. Але ті особливо не поспішають, мовляв, буряк придорожній, і в дощ можна буде забрати. Але ж він щодня втрачає у вазі. Хотілося б більшого розуміння з боку заводчан наших проблем, – не приховував свого роздратування аграрій.
Всього, продовжує, мали посіяних 15 га цукристих, так би мовити, відновили дещо призабуту в господарстві галузь. Планують наступного року більше посіяти. Проте буде видно, яка вийде собівартість.
Що можна ще побачити цієї листопадової пори в полі? Звичайно, оранку. Тож з Колиндян вирушили полями під Давидківці. Місцевість тут горбиста. Подекуди краєвиди відкриваються такі, що аж дух захоплює. Але із земелькою тут – скудно. Здебільшого глинка. Раптом бачимо, як десь під людськими обійстями натужно долає крутий підйом на чийомусь городі зелений «Джон Дір», тягнучи за собою плуга.
«Це також наша техніка, – продовжує Володимир Заліщук. – За кермом – досвідчений механізатор Іван Матвіїв. Розорюємо людські городи, які нам віддали в оренду. Щороку їх тільки більшає. Багато хто нині виїхав з села або ж зосталися самі пенсіонери, які не в змозі самостійно обробляти власні земельні наділи. Якщо порахувати всі затрати, не вигідна це нині для селянина-одноосібника справа, проте наробитися треба. А так – хоч якісь гроші людина отримає. Та й для нас, фермерів, це також немалий клопіт: кілька літ потрібно, щоб довести город до пуття».
– Скільки платите за пай? – принагідно цікавимось.
– Попри те, що ціни на зерно нині немає, колегіально ухвалили рішення на Раді аграріїв Чортківщини при розрахунку з людьми утримуватись на рівні минурічної, – каже Володимир Васильович.
За Слобідкою майже під лісом при дорозі нам стрілися два потужні трактори-«близнюки» New Holland, що йшли услід, заорюючи 56-гектарну площу. Загінку веде молодий спадковий механізатор Вадим Матвіїв. Це його батька ми нещодавно стрічали на оранці городів. За ним – досвідчений Михайло Стець, який у «Нічлаві» майже від початків. Володимир Заліщук зупинив автівку, аби дати підопічним вказівку їхати під Малі Чорнокінці й починати іншу площу. Було вже далеко по обіді, а день сьогодні короткий. Потрібно «ловити» кожну погожу хвилю...
Господарка у Заліщука відносно невелика – разом з городами набереться десь до тисячі гектарів. Крім колиндянців, власні паї довірили йому в оренду сільчани Давидківців і частково Малих Чорнокінців. І працюючих багато не набереться – з бухгалтерією трохи більше 20-ти. Допомагають, каже, по господарці рідні. Попри те, рідко яка помітна благодійницька справа обходиться на Чортківщині без нього. І в числі тих, хто посильно допомагає нашим воїнам і волонтерам, практично неодмінно зустрічаємо його прізвище. Хоча й аграріям нині непросто. Ще ріпак, соняшник, зі слів нашого співбесідника, йому якось вдалося реалізувати. А ось вся пшениця досі лежить у складах, немає відповідної ціни…
– Це навіть не обговорюється, – був категоричним Володимир Заліщук. – Стараюся нікому ні в чому не відмовити і допомогти: спільно з громадою чи Радою аграріїв, чи коли наші воїни і волонтери звертаються напряму.
Звісно, ціни нині на хліб немає, але це ще не найгірше. Найбільша сьогодні біда – йде війна, гинуть люди… Важко всім, проте найважче нашим воїнам, котрі нині в окопах. Тому кожен повинен сумлінно виконувати свою роботу. Зокрема ми, аграрії, маємо сіяти, збирати врожаї, щоб Україна була з хлібом. Хлопці на фронті, а ми тут, у тилу, маємо їм допомагати і єдиною командою йти до перемоги.
Важко з ним не погодитися в цьому.
