Це велике християнське Богородичне свято вшановується Церквою сьогодні, 21 листопада, – за новоюліанським календарем. Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії або свято Введення, як спрощено іменують його в народі, має один день перед і чотири дні післяпразденства. Воно унамірене відкрити нам деякі таємниці з дитячих років Пречистої Діви Марії, Її виховання у святині та приготування до найвищої гідності: бути Матір’ю Божого Сина.
Батьки Пречистої Діви Марії св. Яким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, якщо в них народиться дитина, то віддадуть Її на службу Богу до Єрусалимського храму. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Їй виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященника Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.
Богослужіння цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву Її батьків. Пісні й гімни цього дня дуже поетичні. Найчастіше славиться Вона тут як Божий, Боговмістимий храм. В особливий спосіб прославляється тут Її Дівицтво, Непорочність і Богоматеринство. Марія – це «непорочна голубка», «престіл святий», «Дівиця непорочна», «Невіста Бога Всецаря», «єдина між жінками благословенна», «Чиста Приснодіва», «жива світлиця Божа».
Споконвіку в Україні батьки в цей день посилено займалися духовним вихованням дітей. Бо в кожній сім’ї прагнули, щоб дитина зростала такою ж праведною, працьовитою і чистою серцем, як молода Діва Марія. Нерідко на Введення дітей брали з собою до церкви на першу в їхньому житті сповідь.
А ще цей день здавна в Україні сповитий сувоєм обрядовості. Досі не перевелося народне вірування, якщо на Введення до хати першим зайде молодий та ще й заможний чоловік, то буде добро і достаток. Якщо ж стара людина – слід чекати лиха. А жінкам у цей день з давніх-давен взагалі заборонено ходити по хатах. Чому? Від Введення зазвичай починалася справжня зима. Всі роботи на землі остаточно припинялися. Відповідно, жінкам було що робити в хаті: ткати полотно, вишивати, бавити дітей тощо. Чоловіки-майстри грілись у хаті та в цей час переважно щось майстрували. А ті, в кого руки до майстрування не лежали, знаходили розвагу в тому, що ходили від хати до хати з побажаннями – так і заробляли. До того ж, початок зими аж до Стрітення вважався за особливу пору між життям і смертю. Вірили, що взимку на Землю приходять духи предків. А кому ж знати про це, як не жінці, хранительці родових генів і втаємниченій у символічну смерть та народження самого життя? Чимало хто вважав (і вважає), що жінка більш схильна до магії, чарів і таємниць. І це одна з найбільш поважних причин, чому власне жінка не була бажаною в хаті на свято Введення.
У дні Богородичного свята редакція нашого часопису вирішила поділитися з читачами світлиною неймовірно гарної та малопоширеної ікони «Перші кроки Ісуса Христа». Нехай її споглядання збагатить ваші душі палкою вірою, щемкою надією та незгасною любов’ю!
