Без перегляду улюблених культових кінохітів «Сам удома» рік у рік не обходяться зимові свята. Здається, вони вже й не настануть, якщо маленький і надзвичайно дотепний хлопчина Кевін Маккаллістер не наразиться на якусь пригоду прямісінько напередодні Різдва. І неодмінно з неї виплутуватиметься, та так цікаво, доладно, а головне – повчально, що це мимохіть стимулює переглядати створені понад три десятиліття назад кінострічки знову й знову.
Мабуть, якщо б ми мали свого спеціального кореспондента ще й у Чикаго, то обов’язково вдалися б до подібного кроку й стосовно фільму першого. Та наразі можливо пройтися лише локаціями «Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку». Бо власне там мешкає спецкор Чортків.City Ігор Бандрівчак. Варто зазначити, що він з чималим ентузіазмом відгукнувся на запропонований йому проєкт і реалізовував його справді захоплено та з величезним задоволенням.
Ще б пак – для багатьох глядачів у всьому світі (адже на цих фільмах виросло не одне покоління наших сучасників) сам бренд «Сам удома» став легендарним. У часі Різдвяних свят щороку інтерес до нього ще й як пожвавлюється. А тут – зматеріалізована змога «доторкнутися» до витоків отого джерела зігріваючої теплоти та родинності, що наче аж струменить з кінокадрів. За словами нашого американського спецкора, фільм має глядацьку аудиторію віком від одного року і аж до ста. «Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку» недарма за жанром іменується сиквелом (тобто – продовженням). Бо, як і в першій частині, головний герой у фіналі усвідомлює саму сутність Різдва та ще й по-дитячому щиро і відверто навчає цьому тих, хто опинився поруч з ним.
Утім, здається, ми надміру захопилися означеннями. Слова словами, а що там «упіймав» мовчазний фотооб’єктив? Ось він, «ажурний» міст між Мангеттеном і Квінсом, яким Кевін їде в таксі та захоплено визирає з вікна авто, вирушивши з аеропорту Ла-Гуардія і збагнувши, що він знову на Різдво сам, без сім’ї, проте це – дарунок долі.
Однією з перших пам’яток Нью-Йорка, що втрапили під «приціл» хлопчини, точніше – його фотокамери Polaroid (надзвичайно популярної в 90-ті роки), став Радіо Сіті Мюзик Хол.
Ось – так звана Імперська закусочна в Челсі, де він, ледь дотягнувшись догори, бере рекламний флаєр у височенного Санти на ходулях. Символ не лише Нью-Йорка, а й Америки взагалі: Cтатуя Свободи, яку герой фільму пильно розглядає через бінокль в Акумуляторному парку (Battery Park) – сприйнявши за символ своєї волі від сім’ї.
Далі – статуя Grand Army Plaza, що так видовищно проглядається через дорогу, коли Кевін прямує Сентрал-парком до свого готелю.
А ось і він, славнозвісний готель «Плаза» – п’ятизірковий, 20-поверховий, напрочуд розкішний.
Місце, де й хлопчина квартируватиме аж два дні, і де зупиниться сім’я Маккаллістерів, передчасно повернувшись з невдалої мандрівки до Флориди, аби знайти свого заблудлого в одному з найбільших міст світу сина та возз’єднатися з ним.
Згаданий Сентрал-парк – то ціла низка локацій. Ось вам ковзанка Уолмана – таке собі крижане «око» поміж засилля хмарочосів навкруги, де обговорюють свій підступний план щодо грабунку в різдвяну ніч іграшкової крамниці «Скриня Данкена» лиходії Гаррі та Марв, так звані «мокрі бандити» (за версією стрічки «Сам удома»). Утім, в Нью-Йорку вони вже набудуть статусу «липких бандитів». І знову їхнім намірам буде покладено край – адже зло неодмінно має бути подолане.
Відтак – інший міст: на цей раз той, що іменований Gapstow Bridge. Це на його тлі відзнято чи не найбільш щемкий момент фіналу стрічки, коли Кевін віддає «жінці з голубами» – безхатьку, що тулиться в парку, одну з пари керамічних горлиць на знак їхньої дружби.
І ще аж три незабутні паркові локації, що з’являються в кадрі неодноразово. Мова – про кам’яні сходи, арковий перехід, а також – справді незабутній фонтан (Bethesda Fountain).
Звісно ж, у фільмі не міг залишитися поза увагою Таймс-сквер – одна з найпомітніших візитівок Нью-Йорка. Та й прив’язка до цього надзвичайно протяжного майдану ще й яка: там мама Кевіна різдвяної ночі сполохано шукає маленького сина.
І, попри відсутність надії з боку поліцейських (мовляв, непросто знайти голку в копиці сіна), їй це все ж вдається. Бо де ж інакше бути хлопчині – любителю різдвяних ялинок, як не біля найбільшої, найвищої, найрозкішнішої в Рокфеллер-центрі, що є національною історичною пам’яткою США? Зрештою, там вони й зустрічаються.
На превеликий жаль, не всі місця, що, здавалось би, стали справді кульмінаційними точками в розвитку сюжету фільму, вдалося упіймати фотопоглядом по перебігу трьох десятиліть. І то – з певних об’єктивних причин. Виявилось, що чарівна «Скриня Данкена» «прописана» зовсім не у Нью-Йорку, а в …Чикаго: саме звідти «запозичено» крамницю з таким фасадом. Так само, як і споруда дитячої лікарні святої Анни – вона просто-напросто вигадана. Не пощастило нашому кореспондентові відзняти й будинок дядечка Роба, тимчасово «законсервований» на ремонт, де аж кипіли пристрасті і відчайдушний Кевін влаштував пастки для грабіжників.
Та все ж: «Цікаві відчуття були, що десь збоку працює знімальна група, а я є учасником тих зйомок – адже старався досягти на світлинах того ж ракурсу, що й у фільмі», – втішно поділився п. Ігор.
Звісно, ця публікація розрахована на любителів – насамперед фільмів різдвяної тематики і власне «самудомівського» циклу. Сподіваємось, таких поміж нас є багато-пребагато. Радіймо Різдву Христовому – як Кевін. І борімося зі злом, творімо добро у власному домі так само по-дитячому щиро й самовіддано.
