Якраз сьогодні, коли січень прощається з цьогорічною зимою, вив’язується золотий ювілей нашого побратима по газетярському цеху щонайперше в сенсі дотичності до творення Чортківської районки «Голосу народу», а відтак – вже й приналежності до Національної спілки журналістів України. Мова про Майстра фотографії Володимира Тиховича.
Фотокамера, каже, його незмінний атрибут всюди і завжди практично пів життя – понад двадцять літ. Хоча захоплення світлописом навідало хлопчину ще в шкільному віці – і вже відтоді не відпускає. З початком 2000-х років якось враз увійшов до спільноти фотографів краю, у тім числі й маститих, які ніяк не витісняли, не повторювали одне одного – натомість доповнювали і гармонізували. Володимир Тихович став першим на стезі облаштування фотовиставок винятково релігійної тематики «Любове, за нас розіп’ята» та «Допоможи мені, Боже, дивитися Твоїми очима» – і наразі єдиним. У тій серії знімків сконцентрована таїна під грифом святості та глибокої віри.
Схоже, для митця (адже пан Володимир – ще й кандидат до Національної спілки фотохудожників України) близькі та чуттєві, сповиті ореолом святості також інші теми. Приміром – спонуки містянам, уродженцям Чорткова, розкиданим нині по цілому світу, побачити рідні пенати в незнайомому досі ракурсі, в іншій інтерпретації. Задля цього він кілька років назад нафотографував місто з чотирьох точок на узвишшях довкіл, ще й як урізноманітнивши, здавалось би, стале бачення.
Перший в Чорткові та один з перших на Тернопільщині освоїв аерозйомку – завдяки дрону, з висоти пташиного лету. То вже понад десяток літ назад. Захопленим відкриттям для багатьох стало, зокрема, що черепичне покриття візитівки міста, будівлі костелу святого Станіслава, викладене вишиваним узором.
Як і споглядання загалом сакральних споруд, найбільш звабливих місць та раритетів.
Та справжня фішка для Маестро – то неймовірне захоплення дикою природою. Як кажуть, без гриму, проте й без жодних натяків на дикість, а радше первозданність. Ладен говорити про це годинами. Зізнається, що в ті миті, висотані на грані довіри з природним світом, пізнаєш не лише його, а передусім себе, дістаючи ще й яку порцію адреналіну. Та ще якими якостями слід володіти, щоб «упіймати» погляд оленя чи косулі, що наче аж зазирають прямісінько в об’єктив. Адже за кадром громадиться купа терпіння, витримки, прагнення логічного довершення розпочатого. Власне темі дикої природи і присвячується ювілейна фотовиставка митця, що якраз нині, на його уродини, й відкривається у міській публічній бібліотеці. Тож про цю подію – згодом неодмінно.
На прохання означити число фоторобіт у власному доробку – як і кількість виставок, де спраглі гармонії та довершеності світу мали змогу милуватися ними, пан Володимир затято віднікується: мовляв, лік тому не веде. Міські й обласні, всеукраїнські, міжнародного формату – досі їх не бракувало.
Хочеться палко назичити від «чортківcityвського» (сайтівського) та «голосонародівського» (газетярського) гурту такої спромоги й надалі – супер ужинків на улюбленій стезі. Щоб плідно, креативно, втішно! Міцного здоров’я, мирного неба – нехай його борознять лише наші безпілотники задля новизни фотокадру. З роси й води, наш творчий побратиме!
