Рівно десять літ тому, 20 лютого 2014 року, у Києві на вулиці Інститутській снайпери розстріляли 48 учасників Євромайдану, які з дерев’яними щитами і палицями вийшли проти «беркутівців». Цього дня було найбільше жертв на Майдані, хоча сам масовий розстріл відбувався з 18-го лютого. Були загиблі й після 20-го числа. Загалом у ці трагічні для України дні загинуло 107 Героїв Небесної Сотні. Серед них – Костенко Ігор і Мойсей Василь з Чортківського району (Бучаччина).
Навряд чи хтось тоді міг подумати, що це був лише початок жертовної боротьби українського народу проти свого поневолення у ХХІ столітті. Що цим було зірвано хитрий план януковича (читай – путіна), головною ціллю якого було віддати Україну в руки росії. І ми ще тоді, десять літ тому, мали стати ще однією білоруссю без своєї мови, історії та культури. Однак цим підступним планам ціною власного життя і здоров’я завадили сміливці-майданівці. Коли це не вдалося, путін вдався до прямої агресії.
Сьогодні ще одна трагічна дата: саме 20 лютого 2014-го (а не 24 лютого 2022-го) розпочалась російсько-українська війна, коли рашистська федерація розпочала збройне захоплення інфраструктури на Кримському півострові, а згодом його окупацію та відторгнення через подальшу анексію. Тоді прямо з Майдану перші колони добровольців вирушили на захист України, зупинивши ворога. На жаль, багато з них вже немає в живих…
Сьогодні у Чорткові, біля пам’ятника Героям Небесної Сотні і воїнам-патріотам, які загинули під час проведення АТО/ОСС, що біля церкви Покрови Пресвятої Богородиці, у спільній молитві пом’янули тих, хто відав своє життя за волю і свободу українського народу. Після хвилини мовчання представники місцевої влади, військовослужбовці і небайдужі чортків’яни поклали до підніжжя пам’ятника живі квіти і запалені лампадки. «Боже великий, єдиний» злинуло над площею перед храмом на завершення патріотичного заходу.
На жаль, з прикрістю мусимо констатувати, що навіть у такі важкі для країни дні надто мало приходить громадськість краю, щоб вшанувати важливі пам’ятні дати нашої історії. Якби не школярі, військові, працівники установ міської ради і духовенство, то людей було б зовсім негусто. Вартувало б належним чином пошанувати і чортківських майданівців, які провели на київському Євромайдані не один морозяний день і ніч, дехто й зазнав жорстоких побоїв. Вони ще є посеред нас. Не забуваймо, що війна триває. І кожен з нас має дбати про те, щоб перемогти ворога. Хто чим може і як може.
