Журналістські мандри уже вкотре підказали чергову цікаву тему для публікації. І знову цього разу із товстенського куща – зокрема села Свидова. Тамтешня школа віднедавна стала однією з точок адресної доставки передплатникам газети «Голос народу» (редакція якої є власником сайту Чортків.City). Однак, як стало зрозумілим, загальноосвітній заклад виявився ще й свого роду місцевим волонтерським центром.
Подібні осередки народної допомоги фронту в перші дні війни з’явилися практично в кожному селі. Вони і нині є – десь більш активні й потужні, десь менш масштабні. Принаймні у Товстенській громаді, зі слів наших співбесідників, не один такий.
Хоч була вже майже п’ята година вечора, у шкільній їдальні робота кипіла повним ходом. За одним столом тачали тісто, за іншим – робилися круглі форми. По центру приміщення гурт дівчат, обсівши по периметру два великих столи, накладав ложками всередину цих форм м’ясний фарш. Йшов процес ліпки пельменів. А поруч на кухні, на електричних плитах, смажилися котлети. Все це після повної готовності перепаковувалося у пластикові п’ятилітрові відра, аби згодом відбути на фронт.
Директор школи Валентин Луник розповідає, що шкільна їдальня час від часу перетворюється на дистанційну кухню для ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення росії. Сьогодні, каже, готувалися котлети, рисовики і пельмені, вчора пекли печиво. Місцевий волонтер Руслан Глова за спонсорські кошти придбав 45 кг фаршу. Обмін інформацією відбувається через місцеву волонтерську групу у вайбері «Ми разом – сила!». Коли виникає потреба, чоловік кидає клич і дівчата збираються на визначену годину. Не тільки вчителі, а й інші небайдужі мешканки села.
З паном Русланом познайомилися надворі. 46-річний чоловік розповідає, що їздить власним бусом на фронт практично з початку широкомасштабного вторгнення. Одного разу хлопці попросили поїхати з ними в Бородянку, з того й почалося.
Переганяють автомобілі на фронт, які купують за зібрані кошти нашими заробітчанами за кордоном (Англія, Франція) та в Україні. Його брат разом з друзями з Англії і товариші Руслана з Франції та Польщі багато допомагають. На часі придбали 20 пончо-антитепловізорів для третьої штурмової – хлопці просили дістати. Днями відремонтований автомобіль, завантажений продуктами харчування, що дожарювались/доварювались на кухні, Руслан пожене на передову для друга свого дитинства з Антонова воїна Михайла Юрківа, з яким випадково зустрілися на фронті. Але точок-призначень, куди увесь цей крам доставлятиметься, буде багато. Із їжею, каже, справи у війську стоять більш-менш нормально, але хлопці завжди хочуть чогось домашнього. Приміром Ольга Ковальчук з Антонова передала 25 буханок випеченого на дровах хліба. І це вже не перший раз.
Приклади добродійства свидівських благодійників пан Руслан навів чимало. Нещодавно сільська молодь зі Свидови, Мухавки селища Товстого ходила колядувати, збираючи кошти на військо. За зібрані кошти було придбано комплектуючі для FPV-дронів. Або, приміром, троє свидівських п’ятикласників назбирали на коляді півтори тисячі гривень і вирішили принести на потреби ЗСУ. Ніхто їх не просив, діти самі так постановили!
На фоні автомобіля, який сьогодні-завтра вирушить на фронт, із синьо-жовтим прапором в руках, підписаним за майже два роки волонтерських поїздок захисниками України, багатьох з яких вже немає в живих, ми й зазнимкували волонтера зі Свидови Руслана Глову. На таких, як він, та сотні інших йому подібних по всій країні, що, не рахуючись з часом і власними коштами, роблять все для того, аби наші бійці мали у що вдягнутися, на чому спати, що їсти, зрештою – й чим воювати, і тримається наш фронт. Важко собі уявити, що було б, якби не вони…
Волонтер зі Свидови Руслан Глова з прапором, підписаним за майже два роки волонтерської діяльності бійцями з передової
