12 березня у Ягільниці Нагірянської громади було погашено марку, приурочену сестрі Степана Бандери – Володимирі Бандері-Давидюк. Участь у спецпогашенні взяли керуючий справами виконавчого апарату Тернопільської обласної ради, один з ініціаторів оголошення на Тернопільщині 2024-го року Роком родини Степана Бандери Олег Сиротюк, начальник відділення поштового зв’язку Чортків-1 Галина Петрочко; завідувач Ягільницького народного музею історії села Ірина Шмайдей; декан Улашківського деканату Бучацької єпархії УГКЦ, парох парафії Вознесіння Ісуса Христа села Ягільниця о. Олег Ольховецький; депутат Чортківської міської ради, волонтер Іван Калакайло.
З метою вшанування родини голови Проводу ОУН (б) Степана Бандери та родин Героїв, які в різні часи боролися і продовжують боротися нині за незалежність України, з нагоди відзначення 111-річчя від дня народження української громадсько-культурної діячки, учасниці національно-визвольного руху, сестри Провідника ОУН (б) Степана Бандери, в’язня радянських концтаборів, жертви сталінського терору Володимири Бандери-Давидюк АТ «Укрпошта» за проєктом «Власна марка» випустила ексклюзивну продукцію – марки лімітованим тиражом 3 аркуші (84 шт. марок). Це – третя марка зі серії, присвяченої родині Степана Бандери. Загалом планується 12 марок.
Володимира Бандера-Давидюк народилася 10 березня 1913 р. в с. Старий Угринів нині Калуського району Івано-Франківської області у родині священника Андрія Бандери. Влітку 1919 р., коли Українська Галицька армія відступала під натиском поляків, батько відправив дружину Мирославу з дітьми Степаном, Олександром, Василем, Оксаною, Богданою, Мартою-Марією і Володимирою до Ягільниці, де мешкала її сестра Катерина, що була дружиною місцевого пароха Володимира Антоновича. Тут вони проживали до жовтня 2019 р. Невдовзі Мирослава померла (1921 р.) і наймолодшою її донькою – восьмирічною Володимирою заопікувалася Катерина. Тут, у Ягільницькій школі, вона навчалася сім років. Потім продовжила навчання у Стрийській гімназії на Львівщині.
У 1933-му вийшла заміж за священника Теодора Давидюка, який очолював Калуський повітовий провід ОУН. Подружжя народило шістьох дітей.
23 березня 1946-го у Бориславі енкаведисти заарештували Володимиру Бандеру та її чоловіка за допомогу УПА. Військовий трибунал МВС 7 вересня 1946-го засудив їх до 10 років таборів і 5 років позбавлення прав. Усіх дітей подружжя радянська влада відправила до сиротинців. Через три роки, у 1948-му, Федір Давидюк помер у мордовському таборі.
Володимира відбувала покарання спочатку в Красноярському краї, згодом – у Казахстані в таборі Карабас «Песчлагу» на розробці кам’яного кар’єру, пізніше – на цементному заводі. У листопаді 1950-го сиділа у Спаському таборі «Луглагу», а невдовзі перейшла жити на спецпоселення.
У 1953-му Володимиру етапували до Москви, де впродовж шести місяців допитували у Лефортовській в’язниці. Сюди привезли і її сестер Марту та Оксану. Від них енкаведисти вимагали відмовитися від брата Степана. Жодна зі сестер на це не погодилася.
У 1956-му Володимира повернулася в Україну й до 1995-го жила в доньки Мирослави у Козаківці Долинського району на Івано-Франківщині. Продовжувала брати участь у національному відродженні України. У 1989-му на Батьківщину повернулася її сестра Оксана. Від 1995-го вони вдвох оселилися в Стрию, що на Львівщині. Там Володимира Бандера-Давидюк і померла 11 серпня 2001 року. Було їй 88 років.
Варто зазначити, що спецпогашення відбулося в одній з кімнат проборства, де знайшла прихисток родина Бандер у місцевого священника Володимира Антоновича (1919 р.). Гості також ознайомилися з експозицією пам’яті Степана Бандери у місцевому краєзнавчому музеї, де колись була школа, в якій свого часу навчалася Володимира Бандера.
Фото: Фейсбук-сторінка Івана Калакайла
