Таким виявився лейтмотив інтерв’ю з душпастирем, чортків’янином за родом, кандидатом наук з богослів’я, доцентом Львівської духовної семінарії святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова отцем Петром Бойком. Хоча на предмет бесіди було обрано власне цю тему, принагідно заторкнуто й низку інших споріднених понять духовних начал, що домінують в нашому житті.
Чортківська стежка до духовного служіння
– Отче, що у Вашій долі є Чортків? Це Ваше родинне місто, адже так? Як складався Ваш життєпис на рідних теренах?
– Що в моїй долі Чортків? – перепитує отець насамперед. – Це моя мала батьківщина, місто, де я народився і зростав. Це моє рідне місто: було, є і таким залишиться на все життя. Школу я закінчував у селищі Заводському, четверту, бо в нас там була квартира. А в Чорткові жили дві моїх бабусі, одна з них – в самісінькому центрі, на вулиці Церковній – біля Успенської церкви. Всі вихідні та канікули ми з братом проводили там.
– Це якось вплинуло на Ваш потяг до майбутньої духовної праці? Хто благословив Вас на цю стежку і коли?
– Це сталося ще раніше. Я б навіть сказав – і не праці, а духовного служіння. На нього вплинула моя друга бабуся. Ще зовсім малою дитиною я з нею ходив до церкви Святої Покрови. Там сповідався, причащався. Тоді ще служив отець Степан Потурняк. Пригадую, як я стояв навпроти царських врат і ясне світло било з престолу. І коли священник виходив з чашею, зі Святими Дарами, це було для мене чимось надзвичайним. Як можу зараз сказати – містичним. Воно мене вабило. Десь так у 1989-му році почав прислуговувати в церкві Святої Покрови, коли на парафію прийшов отець Михаїл Левкович. На той час я був одним з перших, хто прислуговував у храмі біля священника. Отець брав мене з собою й на інші парафії, на празники. Ось таким чином я й потрапив у духовне середовище. І з того часу вже не уявляв для себе якогось іншого шляху, ніж стати священником. Отак і служу понині Богові та людям.
– Отче, відомо, що нині Ви – кандидат наук з богослів’я, доцент семінарії. А яким був Ваш духовний шлях до цього?
– Після закінчення 11-го класу, 1994-го, вступив на навчання до Київської духовної семінарії УПЦ (КП), це в стилобаті Андріївської церкви. Там минали мої семінарські роки. Далі вступив до Київської духовної академії. Отаким чином вісім років здобував богословську освіту. І в 2002-му, по завершенню навчання в академії, захистив кандидатську дисертацію. Виконував місію регента хору, був викладачем, керував богослужбовою практикою студентів. Відтоді й розпочалась моя викладацька діяльність. Після одруження прийняв сан диякона, священника, так і поєдную священниче служіння та викладацьку практику.
Фото: Львівська духовна семінарія святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова
Завтрашні отці Церкви: шлях крізь терня
– Отож, у Вашому життєписі помітний київський слід, проте є і львівський.
– У Києві прожив 27 років – тривалий період життя. Звичайно, Київ залишив свій відбиток в моєму серці. Але з осені 2021 року почав служити у Львові. Згодом Митрополит Львівський ПЦУ Макарій запропонував мені посаду інспектора Львівської духовної семінарії. Відтоді продовжую викладацьку діяльність – і вона мене не полишає. Той досвід, що здобув у Львові, тепер передаю майбутньому поколінню духівників тут, на західних теренах нашої знедоленої країни.
– Ну ось ми й «добралися» до цікавого, на мій погляд, запитання. Ви навчаєте молоду духовну поросль, є однією з тих духовних особистостей, хто формує майбутнє обличчя завтрашніх служителів Церкви. Фах священника, душпастиря має авторитет серед нинішньої молоді?
– Можу порівняти з початком 90-х років, коли я вступав до духовного навчального закладу. Тоді був конкурс – по троє осіб претендувало на одне місце, щоб стати студентом семінарії. У тодішньому суспільстві витало духовне піднесення, прозріння, тож багато молоді пішло навчатися в духовні навчальні заклади.
– Мабуть, то було тамування спраги – і не лише в середовищі молоді, а й їхніх родичів, до недавно забороненого, вкритого штучною завісою, адже так? І воно тягнуло, манило – як і Вас в дитинстві під час перебування в храмі.
– Погоджуюся з Вашою думкою: спостерігався духовний голод. У тих роках семінарії були переповнені. Але й існувала велика потреба у священнослужителях. Необхідно було заповнити парафії не лише на заході України, а і в центральній частині, на півночі та сході, де храмів не було взагалі, де радянська ідеологічно-репресивна «машина» так пройшлася, що потрібно було все піднімати з нуля. І туди йшли працювати священники-місіонери, віддані духовному служінню до кінця. Вони й по сьогодні служать – там є справжні, сталі громади. Нині вже не на такому підйомі молодь йде навчатися в духовну семінарію. Тим більше в теперішній період, коли в Україні триває повномасштабна війна і багато людей з різних обставин змушені були виїхати з насиджених рідних місць. І в нашій Львівській духовній семінарії ПЦУ не спостерігається ажіотажу, як колись. Я називаю її «камерною семінарією»: адже на денній та заочній формах тепер навчається всього 50 студентів. Це небагато. Проте семінарія покликана забезпечувати священнослужителями власне Львівську єпархію – задля цього й працюємо. Бо проглядається потреба в духівниках молодого віку. І хоч студентів небагато, та це юнаки, які прийшли навчатися за покликанням, що і є визначальним началом, можна сказати – стержнем. Ми це бачимо – викладачі, адміністрація, священноначаліє. Тож терпляче супроводжуємо студентів упродовж процесу їхнього навчання, допомагаючи долати терня, всілякі спокуси, і на виході Церква отримує відданих працівників у Христовому винограднику.
Фото: Львівська духовна семінарія святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова
«Скарб ваш там, де ваше серце»
– Отче, нині на предмет нашої з Вами бесіди обрано тему Великого посту. Хочеться почути з Ваших уст стисле означення, навіщо потрібен піст в житті християнина? Даруйте за світську термінологію – ще й про основоположні моменти Великого посту зокрема.
– Остання неділя перед настанням Великого посту – Сиропусна або Прощена. Погляньмо: у текстах богослужіння Сиропусної неділі мова йде про вигнання Адама та Єви із раю. Тобто вихідною точкою Великого посту є саме порушення першими людьми Божої Заповіді. Потрібно пам’ятати, що не Бог вигнав людину з раю, Едемського саду, а людина сама себе вигнала з блаженного стану в спілкуванні з Богом. Тож коли підходимо до цього дня, справжній, практикуючий християнин повинен зупинитися, проаналізувати своє життя і усвідомити, над чим працювати далі. Адже Великий піст – це є ціль: очищення від гріхів, очищення серця і душі. Оновлення. Ми, як Адам з Євою, стоїмо перед вратами раю, знаючи, що там добре, бо там є Бог, а з Ним – завжди добре. Коли ж чинимо гріх і відходимо від Бога, самі себе позбавляємо Божої Ласки, Божої присутності в нашому житті. І життя стає порожнім, складається неправильно. Тому Господь, як люблячий Батько, і Церква, як любляча Мати, встановили Великий піст – Святу Чотиридесятницю, щоб зупинитися, стишитися, проаналізувати, заглибитися в себе. Звичайно, й за допомогою тілесного посту, який не є самоціллю, а лише допоміжним засобом, щоб ми могли попрацювати над собою, очиститися і вже оновленими зустріти Світле Христове Воскресіння. Ось що таке піст взагалі. І оцей Великодній, Великий піст.
– Великий піст-2024: в чому його особливості?
– Вже третій рік ми перебуваємо в стані повномасштабної війни. І тепер християнин повинен у першу чергу думати не про те, яке постове меню скласти на цей тиждень чи впродовж всього посту, а подбати про людей, які поруч і потребують допомоги. Адже багато наших ближніх залишилося без даху над головою. Багато хто втратив своїх рідних. Тож у піст ми мусимо огорнути тих людей своєю любов’ю, ласкою, пожертвувавши часточкою власного комфорту. Ми прив’язані до багатьох речей. Господь каже: «Скарб ваш там, де ваше серце». Тобто, якщо ми прив’язані до якихось матеріальних речей, там перебуває й наше серце. Господь каже: «Потрібно позбутися цього». Подумати про духовне. Особливістю цьогорічного посту є обов’язок подбати про іншу людину. Тому що Бога ми можемо зустріти через іншу людину. За словами апостола і євангеліста Іоанна Богослова, та людина, яка каже, що любить Бога, Якого не бачить, а не любить того, хто біля неї, ближнього, той – неправдомовець. Тому в піст ми повинні відв’язатися від всього, що нам заважає, до чого прикипіло серце й душа, відкинути все зайве, а спрямувати свою волю, свою совість на ближнього. Допомогти в той чи інший спосіб пережити страшні моменти війни. Навіть побути з вдовою, підтримати сиріт чи згорьованих батьків. Звичайно, ніхто не поверне їм загиблого чоловіка, батька чи сина. Але ми можемо своєю любов’ю заповнити хоч маленьку часточку їхньої втрати. І це буде великою милостинею в очах Божих. І принесе велику користь нашій душі. Потроху загоюватиме рани, нанесені страшною війною, яку переживаємо.
Фото: Львівська духовна семінарія святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова
Сутність в події, а не в даті
– Прошу отця, мовлячи про цьогорічний Великий піст, мабуть, аж ніяк не можна не зачепити тему переходу Церкви на новий календар, що й сталося порівняно недавно. Як вважаєте, це – до певної міри болісний процес чи ні? І що він дасть кожному з нас?
– Ну, найперше, за новоюліанським календарем ми живемо вже від 1 вересня, тобто з початком нового церковного року. За моїми особистими спостереженнями, спершу це не був болісний процес, а навпаки – очікуваний перехід. Адже накладання свого часу одного календаря на інший і спричинило непорозуміння. Тобто – звідки ми й маємо 7 січня. Але вірні сприйняли цей перехід нормально, добре. Найголовніше – люди розуміють, що потрібно прив’язуватись не до дати, а до події. Погляньмо: що для мене та чи інша подія з життя Ісуса Христа чи Богородиці, як впливає вона на моє спасіння? Візьмімо Різдво Христове: не важливо, чи це станеться 25 грудня, чи 7 січня. Бо це – умовна дата. Але якщо я 25 грудня чи 7 січня казатиму, що святкую Різдво Христове, а не зустріну там Бога, то марне моє святкування! Бо марно ми збираємось за вечерею, об’єднавшись разом, марно прославляємо Бога колядками, якщо не зустрічаємо там Бога. На жаль, траплялася й спекуляція такими речами, та відчуваю, все вже втихомирилось, люди потроху звикають до нових дат. Звичайно, не так легко сприйняти зміни відразу. Та, проживши церковний рік, сприйнявши свята за тими датами, які й мають бути, все стане на свої місця. Бо головне, повторюю, не дата, а зміст того чи іншого свята.
Фото: Львівська духовна семінарія святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова
Відчуймо присутність Бога
– Отче, під завісу нашої з Вами глибокої за змістом та вичерпністю відповідей бесіди хочеться почути науку для вірних, усіх, хто читатиме це інтерв’ю.
– Давайте прагнутимемо того, щоб всі християни мали відчуття присутності Бога в нашому житті. Щоб ми мали відчуття любові одне до одного, розуміння одне одного, подекуди – і поблажливість одне до одного. Тому що людина є немічна і завжди потребує допомоги іншого. І якби ми об’єднались одне з одним на духовному рівні, об’єдналися в молитві, власне тепер – в подвигу посту, в наміренні закінчення війни, справедливої перемоги і миру, то, вважаю, Україна процвітала б. І це був би такий куточок світу, де справді є Бог, є добрі люди, є мир та злагода. Тож молімо Бога про це! І нехай подвиг Великого посту, в який ми вступили, допоможе нам змінитися на краще, преобразитися, відкинувши і старі образи, і злобу. Зустріти Світле Христове Воскресіння.
