У часі тривання Великого посту це слово часто злітає з наших уст. Чи достоту усвідомлюємо сенс та сутність такого означення? Чи прагнемо зі справжньою християнською покірністю осягнути його глибинність? Про це й бесідуємо з настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Біла протоієреєм Богданом ВЕРХОМІЄМ.
Фото: з архіву отця Богдана Верхомія
– Людина стоїть перед Богом усе своє життя, хоче вона цього чи не хоче, – насамперед дбайливо вимощує духовне підґрунтя нашої розмови отець. – Сонце не запитує про наше ставлення до нього – воно світить і сяє, зціляє і животворить. І людина відкривається весь час – і відкриється до кінця Богові у всіх своїх ділах, почуттях і думках, і отримає від Бога у вічному світі те духовне місце, яке правдиво відповідатиме внутрішньому моральному стану її духу.
– Отче, означення «сорокоуст» буквально означає молитву сорока устами?
– Особливе місце в житті християнина займає молитва. Найважливішою молитвою є Божественна літургія, на якій приноситься безкровна жертва за всіх і за все. Проявляючи нашу любов до рідних і близьких, живих чи померлих – «Бо в Бога всі живі» (Лк. 20:38), ми часто подаємо на молитву в церкві. Так буває час від часу, або замовляємо щоденне поминання впродовж сорока днів, що і називається сорокоуст. Сорок літургій поспіль, або розтягнуто в часі, якщо в деяких храмах немає можливості служити літургію кожного дня.
Фото: з відкритих джерел
– Яка передісторія власне цього богослужіння?
– У Церкві Христовій був сприйнятий ще старозавітний звичай оплакувати померлих протягом сорока днів. Число сорок має глибоке символічне значення в християнстві. Так, сорок днів і ночей тривав на землі потоп, юдейський народ поневірявся в пустелі сорок років, пророк Мойсей також постив сорок днів, Спаситель після Свого Хрещення постив і молився в пустелі сорок днів, а після Свого Воскресіння протягом сорока днів продовжував навчати апостолів про Царство Боже.
– Чому про сорокоусти зазвичай і практикуючі, й не практикуючі християни згадують з настанням Великого посту?
– З настанням Великого посту ми, християни, повинні подбати про відновлення в нашій душі Образу Божого, який затьмарений багатьма гріхами. Також надбати правдиву любов до Бога і до ближніх. Любов до Бога починається з любові до ближніх, і не тільки живих, а й тих, що відійшли у вічність. В часі Великого посту совість людини особливо викриває її у гріхах, спонукає до покаяння, до роздумів щодо прожитого життя. Людина починає відчувати духовний голод, прагне зробити щось добре, як противагу злу, тобто принести плоди покаяння – покуту, прощати своїм винуватцям, допомагати нашим воїнам та їхнім родинам, і всім потребуючим. Туга за рідними, які померли, роздуми про те, що і нас чекає така дорога у вічність, спонукає подати на молитву, на сорокоусти, що роблять усі родини з настанням Великого посту.
Фото: з відкритих джерел
– Розкажіть, як і коли поминають тих, за кого подано сорокоуст?
– Сорокоуст може включати як церковне поминання, так і приватне домашнє. Приватне поминання зазвичай включає читання Псалтиря і може проводитися родичами, близькими померлого або іншими побожними людьми. Звичайно, найважливішим є поминання в церквах на Божественній літургії, на якій під час проскомидії (принесення) виймаються часточки з просфори з поминанням імен живих або померлих. В кінці літургії з молитвою: «Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Чесною, молитвами святих Твоїх», священник опускає часточки в чашу. По вірі людей і по силі молитов Церкви, пом’янута душа християнина реально отримує Божественну благодать. Таким чином відбувається поминання протягом сорока літургій. Також потрібно враховувати особливості церковного богослужіння року, особливо у Великий піст, коли є практика поминання померлих під час великопостових богослужінь – сорокоусти.
– Що дає таке моління померлим і живим?
– Молитва за рідних і близьких – це особливий вияв нашого милосердя, турботи і пам’яті. Ми повинні не тільки подавати на сорокоусти, а й самі, в міру можливості, брати участь в молитві, в богослужінні, сповідатися і причащатися. Тільки тоді поминання у храмі матиме свою духовну повноту і дієву користь всім. Тоді створюється духовний зв'язок між тими, хто молиться, і тими, за кого моляться. Це вираження нашої віри і любові, які перетинають межі життя і смерті, підтримуючи душі померлих на їхньому шляху до Бога.
Фото: з відкритих джерел
– І традиційно – Ваша наука для наших читачів.
– На завершення бажаю всім читачам в духовному подвигу пройти дорогу покаяння, посту і молитви, переможцями над гріхом стати і у великій духовній радості поклонитися Світлому Христовому Воскресінню!
