10-е травня. Біль… Скорбота… Траур… Село Милівці, що на Чортківщині, зсупонене жалобою. Тріпочуть на вітрі жовто-блакитні та червоно-чорні знамена, дорога встелена квітами і рвуть душу слізні звуки військового духового оркестру – краяни проводжають в останню путь свого захисника-воїна Ружила Івана, котрий загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Терни, що на Донеччині.
Зійшлися-з’їхалися сільчани не лише з Милівців (рідного села загиблого бійця), а й з довколишніх сіл, аби віддати честь і шану Герою Івану, який віддав своє життя за мир в Україні, мужньо та стійко боронячи землю рідну від лютого ворога-московита.
Воїн Ружило Іван – перший загиблий військовик у Милівцях.
Народився Іван 18 березня 1083 року в селі Милівці, проте дитинство, юність і зрілий вік він проживав зі своїми бабусею та дідусем у селі Улашківці. З дитинства, в юності він завжди проявляв активну діяльність. Кілька років Іван ревно прислуговував у храмі. Іван був люблячим сином і внуком, братом і дядьком; був дбайливим чоловіком і батьком, щирим порадником; був надійною підтримкою та опорою для рідних і близьких; поважали його сільчани і всі, з ким дружив, з ким спілкувався. Іван хотів жити і виховувати своїх синів-соколят у вільній мирній Батьківщині, тому з перших днів повномасштабного вторгнення ворога в Україну став на захист рідної землі. З березня 2022 року по березень 2024-го проходив службу в одній з військових частин, що в нашому краї. Відтак – перепідготовка в Житомирі, а опісля – разом із побратимами відправився на бойову лінію фронту побіля Краматорська (Донецька обл.). Життя Івана обірвав пекельний артилерійський ворожий обстріл. Воїну назавжди – 41 рік.
Побратими, друзі несли на своїх плечах труну з тілом воїна-Гороя.
Безутішно ридала мати: «Сину, мій сину, дитино моя… Навіщо ж мені такого Героя – в домовині… Згасне без тебе сонце, потьмяніє життя…»; тремтячими руками утирав сльозу батько; дружина не знаходила слів для розради синочка, міцно його обіймаючи, благословлятиме батько своїх синів на щасливу долю вже із Небесного раю; немає утіхи сивим горлицям-бабусям від гіркої втрати люблячого онука; не стримати сліз навіть священнослужителям…
Гіркота втрати, болісний плач много-многолюддя розтинав навпіл золотаві сонячні промені, поміж яких уже білокрилим лебедем злітав до небес воїн Іван до своїх побратимів – Небесних янголів.
Потрійний автоматний залп на честь Героя прорізав німу тишу кладовища… Щоразу, коли хоронять наших загиблих воїнів, крається серце і не стримати сліз під мелодику духового оркестру «Плине кача»…
Герою України Ружилу Іванові тричі – Слава!
У тяжких муках на Голгофі помер розп’ятий Христос за гріхи людей, за нас – грішних. Та Своїм світлим воскресінням Спаситель дав нам надію на вічне життя. Христос воскрес! Воскресне й Україна з вірою в милість Господа; з вірою в міць, стійкість і незламність наших воїнів-захисників. Слава Героям!
