Дана галузь сільського господарства на Чортківщині (маються на увазі її дореформенні межі) до недавніх пір зі зрозумілих причин не набула промислових масштабів. Все-таки ми – не Заліщанщина чи Борщівщина з їхніми пологими дністровськими схилами, сприятливим майже середземноморським кліматом. Проте з кожним роком більшає агропідприємств, які наважуються спробувати себе у новій галузі. Серед них – приватне підприємство «Агро-Спектр», що базується у Ромашівці.
– Як зародилася ця ідея? – цікавимось у директорки підприємства Марії Горбаль.
– Не секрет, що в аграрному бізнесі з початку війни настали, направду, скрутні часи. Відсутність реалізації, падіння цін, зростання собівартості продукції. Продажна ціна порівняно з минулими роками суттєво просіла. Тож наше підприємство стало шукати шляхи диверсифікації виробництва. Ідей було багато. А чому саме зупинилися на овочівництві?
Із Джурина і Джуринської Слобідки понад 60 чоловіків нині захищає Україну. В них залишилися дружини, які раніше здебільшого їздили на заробітки в Польщу чи інші країни. Тепер вони були змушені залишитись доглядати свою сім’ю, батьків, а роботи вдома немає. Тому, аби дати робочі місця, плюс диверсифікувати виробництво, ми вирішили спробувати себе у цій галузі с/г виробництва.
Звичайно, можна було посіяти сівалкою моркву, столові буряки чи цибулю й обійтися тим персоналом, який у нас є. Але ми пішли дещо складнішим шляхом.
В овочівництві вирощування таких культур, як огірки, томат і перець, потребує значних затрат людської праці. Люди мають велике бажання працювати, але для нас це повністю нова галузь. Мені потрібно самій спочатку все вивчити, а потім довести до працівників.
Багато вільного часу йде на вивчення азів овочівництва, на переконання тих агрономічних знань, які уже здобула. Однак, як-то кажуть, курчат восени рахують, і сподіваюся, що все у нас вийде: люди отримають гідну зарплату, громада – податки. Як сказав наш президент – хто платить податки, той теж воює. Тож будемо раді внести певну лепту в захист України і підтримку людей, що живуть у наших селах.
– Важко було починати все «з нуля»?
– Звичайно. Спочатку ми планували побудувати прості парники. Але згодом вирішили піти складнішим методом, спорудивши всі теплиці за системою мітлайдерів. Там присутній особливий повітряний обмін і рослини не перегріваються. Одну теплицю зробили як розсадник, з ультрафіолетовим освітленням, опаленням тощо, і це дало можливість зробити крок вперед. Ми змогли заплановано отримати сходи рослин, не будучи залежними від погодних умов. У звичайній теплиці цього спрогнозувати не можна. А так – вийшло як книжка пише. Посіяли перець – через сім днів отримали сходи; огірок – через півтора дня. Тобто ми змогли спрогнозувати на наявну кількість теплиць графік появи розсади. На полі, звичайно, нічого не спрогнозуєш. Проте після висадки, вже на відкритому ґрунті здебільшого все буде залежати від погоди.
– Як ми зрозуміли, ви культивуватимете огірки, томати і перець. Куди це все потім будете дівати?
– Відкрию секрет. Спочатку ми знайшли консервний завод, який готовий у нас купувати продукцію. З ріпаком чи пшеницею набагато простіше – посіяв, зібрав, поставив у склад і чекаєш ціни чи коли виникла потреба в коштах – реалізовуєш. Тут усе інакше – мусиш знати наперед, кому і коли віддати продукцію. Зібраний вранці огірок має бути ввечері реалізований, оскільки він втрачає вологість, товарний вигляд тощо. Так само помідори чи перець. Тобто спершу ми знайшли ринок збуту і під нього почали підлаштовуватись.
– Які площі запланували під овочівництво?
– Чотири га – під огірки, 6 га – під томат і два під перець – солодкий та гіркий. Ще посадимо незначну кількість динь та кавунів. Спробуємо, що з того вийде: чи будуть солодкі на смак, як херсонські, і чи взагалі їх можливо культивувати у нашому регіоні.
Огірки, томат і перець завжди росли у наших умовах, єдине, що це – промислове виробництво. Маєш розраховувати на гібриди, які дадуть віддачу. Чимало агрономів приїжджає з окупованих територій Херсонщини, Запоріжжя. Вони кажуть, що на заході України зовсім інші умови, потрібен інший захист рослин. Там все просто – сухо, тепло, підливаєш рослину і вона росте. У нас – дощі, тумани, град. Тобто овочівництво не тільки непрогнозоване, а й непередбачуване. З іншого боку, праця в полі – дуже важка. Коли ти посадив вдома грядку – це одне, а коли перед тобою гектари площ – набагато важче. Прогнозую, що й збір врожаю теж буде нелегкий. Це все – важка ручна праця, під сонцем, на вітру. Само собою – вона має добре винагороджуватися. Не кожна людина сьогодні готова працювати в полі. У наш час технічного прогресу ми звикли, що одяг пере пральна машина, чи не в кожного є кухонні комбайни, скороварки, сушки. Тепер жінка навіть у селі почуває себе панянкою. А тут треба буде повернутися до витоків: вручну посадити, прорідити, просапати, оскільки повністю механізовано це нереально зробити. Існує багато нюансів, з яких складається єдине ціле. Тільки людина і її важка праця може дати очікувані плоди.
– Це все правда. Спілкуючись з дівчатами у парниках, вони абсолютно не нарікали на важкі умови праці, швидше навпаки, завдячували Вам, що мають можливість заробити в себе вдома.
– Більшість із них їздила в Польщу і виконувала ту саму роботу. Просто тут є великий бонус. Вони вдома, бачать свою дитину, мають можливість доглянути стареньких батьків. Для людини бути в тому місці, де вона народилася, надзвичайно важливо. Свого часу колись і самій довелося скуштувати заробітчанського хліба. Дуже важко, коли ти перебуваєш у чужій країні: інша мова, звичаї, традиці... Я щиро співчуваю українцям, які сьогодні шукають заробітків, прихистку і щастя десь у Польщі, Англії, США чи Канаді. Але кожному Бог дає нести свій хрест.
– Якщо не секрет, скільком людям Ви дали роботу?
– На даний момент в овочівництві задіяно двадцятеро дівчат, які сезонно працюють, плюс помагають хлопці віком до 25 років, що не підпадають під мобілізацію, та чоловіки, котрі мають троє дітей чи старшого віку. Наразі робота не є постійною, але коли прийде час збору врожаю – кожен день буде робочий. Орієнтовно це період від середини червня по кінець вересня.
– Про перспективи ще не задумувались?
– У будь-якому бізнесі в кінці технологічного процесу підбиваються підсумки, аналізуються помилки і на наступний рік проводиться планування. Хоча за понад 20 років досвіду у сільському господарстві мушу зазначити, що кожен рік не подібний на попередні. Якщо цього року весна посушлива, наступного може заливати. Тобто не можна однозначно сказати, що ось цього року я всього навчився. Це такий процес, що потрібно постійно вчитися і вчитися.
Звичайно, ми підіб’ємо в кінці підсумки, проаналізуємо. Дай Боже, щоби могли самі заробити і дати людям гідну зарплату. Гадаю, що так воно і буде. А увесь заробіток вкладемо в подальший розвиток овочівництва, якщо побачимо в цьому сенс. Думаю, він має бути, але гарантувати стовідсотково не можна.
– Насамкінець, що на сьогодні являє собою ПП «Агро-Спектр»?
– Це невелике за українськими мірками агропідприємство, засноване 2003 р., що володіє земельним банком у трьох селах – Ромашівці, Джуринській Слобідці та частково в Джурині, загалом – понад 700 га орних земель. Кількість постійних працюючих – 17 осіб. Середня нарахована заробітна плата за минулий рік – 22 тис. грн. Попри те, реально можемо похвалитися, що вийшли на показники збирання врожаю у кількості 5,5 т/га ріпаку, 8 т/га пшениці, від 4,5 до 5 т/га соняшнику. Нерідко спілкуючись з агрономами провідних агрохолдингів дізнаємося, що навіть вони не мають такої врожайності при набагато більших можливостях. Мабуть, рослинництво потребує не тільки відповідних технологій, а й любові. (Сміється).
З іншого боку, ми сплачуємо немалу кількість податків до місцевого бюджету. Нас визнали критичним підприємством для економіки України. Тобто можна з упевненістю твердити, що, як для маленького сільгосппідприємства, ми досить твердо стоїмо на ногах.
– Скажіть відверто: Ви ніколи не пожалкували, що пішли в аграрний бізнес, будучи за освітою філологом?
– Абсолютно ні. Приїхавши із закордонних мандрів, я вклала усі зароблені кошти в землю. У той час багато хто дивувався, чому я сюди прийшла. Озираючись назад, скажу, що тоді мною керувала величезна відвага, оскільки реально агрономічних знань не було жодних. Проте для кожної людини важливо бажання працювати і вчитися. А коли ще є мотивація, коли ти бачиш, що це в тебе виходить, тоді можна досягти будь-чого.
Велику допомогу надає моя родина. З народженням молодшої донечки переконала свого чоловіка, полковника СБУ у відставці, перейти у с/г галузь. Жінка, якою б сильною вона не була, завжди хоче відчувати надійний тил, міцне чоловіче плече. Також переконала змінити Францію на Україну свого молодшого брата. Він – хороший «технар», допомагає розраховувати усі технологічні моменти. Взагалі за ці роки у мене склалася чудова команда однодумців. Є працівники, з якими ми разом розпочинали з першого дня. На підприємстві існує сувора дисципліна. Люди чітко усвідомлюють, що навіть якщо сьогодні неділя, потрібно вийти в поле, бо завтра буде пізно.
Ми неодноразово їздили за кошт підприємства усім нашим колективом на відпочинок в Карпати та ін. Було багато планів і на 20-річчя ПП «Агро-Спектр», однак війна цьому завадила. Спільно ухвалили рішення, що всі вільні кошти спрямовуватимемо нашим хлопцям-захисникам. А посвяткувати ще встигнемо.
