Був світлом – став зорею...
Недільного дня, 2-го червня, до села Палашівка зійшлися-з’їхалися краяни, військовики на пам’ятну урочисту подію, що ознаменувалася відкриттям меморіальної дошки, встановленої на фасаді місцевої школи в знак пошанування пам’яті випускника Палашівського навчального закладу, громадського діяча, голови ГО «Об’єднання пасічників Чортківщини» та учасника «Спілки пасічників України», військовослужбовця, старшого лейтенанта, учасника російсько-української війни ПАВЛЮКА Андрія.
Коли синів хоронять матері,
То гасне сонце на усій землі…
І знов за правду схаменися, світе,
Допоки нам усім ще сонце світить!
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Андрій добровільно вступив у лави Збройних Сил України, був начальником розвідки 64-го окремого артилерійського дивізіону 45-ї окремої артилерійської бригади. У липні та жовтні 2022 року відзначений почесними нагородами: нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня та нагрудним знаком «Сталевий хрест». Герой загинув 22 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання, підірвавшись на ворожій міні. Павлюк Андрій – кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
«Вже первоцвіт весняною красою розцвітає, А ми у леті все тебе шукаєм…» – це віршовані рядки з присвяти загиблому воїну-герою Павлюку Андрію від бджолярської родини Чортківщини. У квітні минулого року «Об’єднання пасічників Чортківщини» змінило назву своєї організації на «Чортківське об’єднання пасічників ім. Андрія Павлюка».
На подвір’ї школи многолюддя – рідні та близькі Андрія, друзі та колеги-пасічники, військовики та побратими, учні та вчителі вказаного навчального закладу, односельці та представники Білобожницької територіальної громади.
Пам’ять… Лише одне слово, та болем і скорботою воно обперезане навічно… І нікому не стримати гірких сліз від утрати вірного сина землі української, мужнього захисника Батьківщини, незламного воїна Павлюка Андрія – Героя.
Кожне слово віршованих рядків, кожен рядок виспіваного мелосу на зібранні пам’яті стривожував смутком серця присутніх. І не стримували сліз промовці, до щему в душі згадуючи добропорядну Людину і Воїна з великої літери.
Дозволь схилити небо до Карпат,
А зорями оплакати могилу,
Ні, ти не вмер, бо сильний не вмира!
Ти в пам’яті живеш, і брате, й сину.
Життєрадісним і працелюбним, рішучим і сміливим, щирим і доброзичливим, залюбленим у свою бджолярську справу, він – був. У лункому вулику людському Андрій був бджілкою-трудівницею, крилатим посланцем божим – провісником сонячного майбутнього. Був… Саме таким він залишиться в пам’яті кожного, хто його знав.
Почесне право відкриття пам’ятного знака було надано батькам загиблого воїна Оксані Антонівні та Василю Богдановичу Павлюкам.
«Загинув у бою під смт Олександрівка за Україну, за всіх нас. Будьмо гідні пам’яті Героя!» – викарбувані слова на меморіальній дошці, під ними – нагороди, а поруч – фото, з якого усміхнено дивиться відважний і незламний воїн із позивним «Рембо», офіцер Збройних Сил України Павлюк Андрій, наче промовляючи: «Ми зло здолаєм неодмінно, бо ми – сильна й непоборна нація, ми – українці!».
Відкриття меморіальної дошки – урочиста і почесна подія та водночас – сумна і скорботна. Бо не віднайти жодних слів для розради рідних, які втратили на війні за волю України сина і брата – Героя.
Відправивши поминальну панахиду, місцевий парох о. Василь Колісник освятив меморіальну дошку.
У німій тиші застигло довкілля в хвилині мовчання, лише жовто-блакитні стяги тріпотіли на вітрі, а їм в унісон тужливо мерехтіли поминальні лампадки, і сумовито додолу схилили духмяні голівки квіти…
Честь тобі, воїне Андрію, доземний уклін за твою відвагу! Вічна пам’ять Герою!
Славень української держави ствердно засвідчує усім нам, сущим на землі, що ще не вмерла України ні слава, ні воля! І не вмре, бо має наша українська земля, Богом дана, вірних синів і доньок – непоборних нащадків славного козацького роду!
